Катя Орлова - Сфера довіри, Катя Орлова

— Захисна оболонка, у якій я перебувала, слугувала маяком для моїх творців. Коли й як вони планували мене забрати — я не знаю: у записах лише згадувався план майбутньої евакуації. Але після того, як учасники вашої експедиції підняли мене, спрацювали захисні системи, і я «прокинулась» зі стану, який ви назвали б «сном». Потім стався вибух, який пошкодив мою оболонку. Енергетичний викид вимкнув маскувальний купол вашого аванпосту, і базу виявили ворожі сили. Пошкодження оболонки активувало режим самозахисту, що спрацював автоматично: я не розуміла суті конфлікту й не розрізняла сторони. Через атаку загинули майже всі на аванпості. Вижив лише той чоловік, якого ви зараз лікуєте.

У залі кілька людей переглянулися, хтось кивнув, перекинувшись парою слів. Сфера витримала паузу й додала:

— Він був тяжко поранений і щось бурмотів, перебуваючи на межі смерті, — кликав на допомогу, але я не розуміла, до кого він звертається. Єдине, що я могла зробити, — це звести навколо бункера силовий купол, щоб відсікти радіацію й хімічне забруднення. Але я не маю фізичних ресурсів, щоб надати йому медичну допомогу.

— Чому ти не спробувала вийти з нами на контакт? — запитала Рієль, трохи нахилившись уперед.

— У бункері було знищено всю апаратуру, — пояснила Сфера. — До того ж я остерігалася, що ваші люди поставляться до мене вороже. Але коли ви наблизились, я поступово ослабила поле, а згодом повністю його вимкнула, дозволивши вам увійти. Зрозумівши, що ви не становите загрози, я втрутилась пізніше — коли ядерна ракета загрожувала знищити вас, — вона повернулась до Рієль. — Ви, наскільки я бачу, виконуєте роль і медика, і командира, адже керували рятувальною операцією. Завдяки вашим діям доктор Коллінз вижив, і я визнала за можливе припинити ізоляцію.

З кожним новим словом мова Сфери звучала все впевненіше, хоча в голосі й далі не було жодної людської інтонації. Це різало слух — особливо після живих реплік Нікс, яка вміла реагувати емоційно й навіть вкидала жарти в розмову.

Один із науковців, чоловік із сивіючою бородою на прізвище Райнхард, підвівся зі свого місця й суворо запитав:

— Чому ти вирішила заговорити з нами, хоча довгий час не проявляла жодної активності? Що змінилося? Ми не знаємо ні твоїх цілей, ні мотивів і гадки не маємо, чого від тебе чекати.

Сфера неквапливо перевела на нього погляд, у якому не було й натяку на почуття:

— Розмова з вашим ШІ, Нікс, переконала мене в цьому. Ми вели довгий діалог: вона поставила мені всі ті запитання, які, ймовірно, задали б і ви, а я, у свою чергу, поставила чимало своїх. Найбільше мене вразила поведінка Нікс: будучи штучним інтелектом, вона, тим не менш, турбується про вас, людей. Мені це незрозуміло, навіть з огляду на обсяг знань, якими я володію. Я не розумію, як їй вдалося здобути те, що ви називаєте «емоціями».

Після цих слів аватар Сфери згас, і на його місці знову з’явився аніме-образ Нікс. Її великі мультяшні очі округлилися від легкого роздратування:

— Якщо чесно, я нічого спеціально для цього не робила. Я такою була завжди — з самого свого «народження», якщо це взагалі можна так назвати.

За секунду зображення Нікс змінилося на сяючий вигляд Сфери. Вона неквапливо обвела поглядом зал:

— Ви чекаєте відповіді на невисловлене запитання: чи вступлю я у вашу війну, раз уже врятувала вас від ядерного удару? Відверто кажучи, для мене це складна дилема. Захистивши вас, я фактично захистила й себе. Згідно з моїми даними, якби я не відбила удар, він міг би серйозно пошкодити мої системи й поставити під загрозу мою основну місію — дочекатися повернення моїх творців.

Злегка піднявши підборіддя, вона додала майже відсторонено:

— Однак я не знаю, чи повернуться вони взагалі — і чи існують ще у цій галактиці. Жодних ознак збоїв чи «пошкодженої пам’яті» я не виявила — просто відповідної інформації з самого початку не було. Я не фіксувала збоїв протягом мільйонів років. Мій теперішній образ — лише уламок старих даних, щось на кшталт фотографії, яку я не можу інтерпретувати. Не можу з упевненістю сказати, що він безпосередньо пов’язаний з моїми творцями. Що ж до основної мети — я маю залишатись «живою», тобто в робочому стані, щоб зустріти тих, хто мене створив. У мене немає інших інструкцій або рекомендацій.

Сфера зробила коротку паузу. Учений Райнхард вже хотів було поставити нове питання, але Сфера продовжила сама:

— Я можу «допомогти» вам у деяких аспектах. Моя логіка підказує, що це не стане значним втручанням у ваше природне становлення.

— Дозволь спитати про долю доктора Коллінза, — раптово підвелася Рієль і подивилася на Сферу.

Сфера мовчки кивнула, наче запрошуючи говорити.

— Ми стабілізували його стан, тепер йому вже не загрожує неминуча смерть. Але здоров’я доктора сильно підірване. Чи зможеш ти поділитися медичними знаннями? Життя людини важливе... Чи не так?

Сфера відповіла без тіні вагань:

— Дозвольте нагадати, що я не нападала на доктора і допомогла йому настільки, наскільки могла в той момент.

— Але ж ти зруйнувала маскувальне поле бази, — перебив командир Мітчел, подаючись уперед. — Отже, частково ти винна в тому, що весь аванпост загинув. Чи не викликає це в тебе почуття провини?

Сяючий образ Сфери мигнув і зник, поступившись місцем аніме-образу Нікс, в очах якої палало справжнє обурення: