Катя Орлова - Сфера довіри, Катя Орлова

Екран згас. Рієль з подивом обернулася до Нікс, яка у відповідь невинно всміхнулася.

— Схоже, твої аніме-дні доведеться відкласти, — зітхнула Рієль.

У науковому відділі панувало пожвавлення: персонал метушився, налаштовуючи різноманітну апаратуру навколо столу, на якому, мов музейний артефакт, покоїлась Сфера. Рієль і Нікс прибули туди за кілька хвилин. Візок із 3D-проектором, керований аватаром Нікс, неспішно підкотилася до столу й зупинилася неподалік. Мітчел, Рієль і науковці сіли півколом. Нікс запевнила всіх, що Сфера не становить ані біологічної, ані технічної загрози, тож ніхто не став одягати захисні костюми. Коли все стихло, і в приміщенні залишився лише м’який шурхіт коліщаток, Нікс склала руки на грудях і звернулася до присутніх:

— Отже, пані й панове, перед вами — Сфера, як ми її умовно називаємо. У неї самої імені немає, і поки вона не обрала, як до неї краще звертатись, «Сфера» її цілком влаштовує. Я називаю її «вона» за аналогією із собою, хоча, звісно, вона не має людської статі — це просто зручна форма звертання. Говорячи нашою мовою, її можна вважати чимось на кшталт штучного інтелекту, тільки значно вищого рівня. У неї є самосвідомість, так само як і в мене. За її словами, саме це спонукало її втрутитися в наш конфлікт із роттеанами на планеті — і прикрити нас щитом від ядерної ракети.

Нікс злегка знизала плечима й продовжила:

— Оскільки доктор Коллінз ще не скоро опритомніє і потребує лікування, я можу переказати вам те, що, за словами Сфери, відбулося на планеті... і не лише там.

У залі пішов гомін, почулося приглушене перешіптування та схвильовані зітхання. Нікс зробила кілька кроків помостом, повертаючи своє аніме-обличчя то до Сфери, то до людей, що сиділи довкола:

— Сфера не пам’ятає, як давно опинилась на планеті і яким чином туди потрапила. У її «базі даних», якщо можна так висловитись, немає такої інформації. Технології, з яких вона створена, незрозумілі навіть мені, і наразі вона не бажає їх розкривати. Ми з нею поговорили, і через мене вона дізналась історію всієї нашої цивілізації. Я показала їй стислий огляд — з чого почалося велике переселення народів у ті давні часи...

Очі Нікс прикрились, наче вона подумки занурилась у минуле. Злегка схиливши голову набік, вона продовжила:

— Історія конфлікту почалася багато століть тому, на планеті під назвою Земля — в одному з куточків нашої галактики. Там існувала розумна, доволі організована форма життя, яка звала себе «людьми». Їхня історія була довгою, але головною її рисою завжди залишалась війна. Люди воювали стільки, скільки існували, — починаючи з первісних племен. Війни спалахували постійно, згасаючи лише на час, щоб знову зайнятись десь в іншому місці цього маленького світу.

Люди мали неймовірну здатність до виживання: їх косили хвороби, катастрофи, стихійні лиха — багато з яких вони самі й провокували, ведені жагою завоювань та домінування. Але вони вперто виживали, знаходили нові шляхи розвитку — і, на жаль, незмінно перетворювали свої досягнення на зброю. Потяг до самознищення, здавалося, був у них у крові. Не раз і не два вони розв’язували світові війни — у давнину або в пізніші епохи, коли майже всі держави Землі протистояли одна одній.

Практично всі війни людства виявлялись дурними й безглуздими: одні точилися з релігійних міркувань, інші — з політичних, ще інші виправдовували себе «моральними цілями». Та по суті все зводилося до постійних конфліктів. Технологічні прориви, що просували цивілізацію вперед, зрештою оберталися створенням нової зброї — масового чи індивідуального знищення. І попри численні жертви, люди продовжували розвиватися.

Незадовго до останньої війни людство зробило новий прорив — технологію гіпертунелів, яка дозволяла переміщуватися в космосі набагато швидше. Як і будь-яке велике відкриття, вона не обійшлася без трагедій: не один і не два кораблі загинули через помилки в розрахунках маршрутів. Іноді гіпертунель відкривався занадто близько до зорі — і корабель згорав майже миттєво. Деякі судна безслідно зникали, і ніхто так і не дізнався, куди їх понесло простором і чи вижили їхні екіпажі десь у далеких краях. З часом, однак, такі переміщення стали не небезпечнішими, ніж поїздка наземним транспортом.

Саме в цей період на Землі розгорілася нова світова війна: почалась вона як конфлікт двох держав, але швидко втягнула всю планету. Вже в перші роки стало зрозуміло — миру не буде, одна зі сторін мусить перемогти повністю. Коли бойові дії охопили майже всі регіони, одна зі сторін, назвімо її «оборонцями», розробила флот зорельотів, щоб евакуювати мільйони людей на екзопланету Kepler-442 b — у сузір’ї Ліри. За планом, перед тим як вирушити так далеко, слід було заснувати перевалкову базу в системі Проксими Центавра, аби здійснювати стрибки поступово.

Будівництво первинної бази пройшло успішно: «оборонці» володіли високими космічними технологіями, що дозволило їм тримати противника на відстані. Близько п’ятдесяти кораблів, які вмістили понад мільйон колоністів, вирушили у перший стрибок і, попри важкі умови, заснували базу на вибраній екзопланеті. Тут доречно згадати ще одне важливе винахід — генератори силових полів, які дозволяли зводити житлові сектори навіть там, де умови були вкрай непридатні для життя.

— До речі, на самому початку колонізації гіпертунелі дозволяли подолати один світловий рік приблизно за місяць, — зауважила Нікс, злегка знизавши плечима. — Але вже за кілька десятиліть дослідження вдосконалили ці технології, стрибки стали коротшими й безпечнішими. Тож на той момент, коли основні хвилі колоністів вирушили до Kepler-442, люди могли подорожувати між зірками набагато впевненіше й швидше.