Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Розділ 5 (продовження). Тіні в серці

 

Темрява навколо них була настільки густою, що здавалося, ніби ніч поглинула весь світ. Але навіть у цій пітьмі, коли світло ледь пробивалося крізь щілини старих вікон, вони відчували, як їхні серця б’ються синхронно, як одно ціле, готуючись до зустрічі з ворогом.

Чоловік в чорному, його присутність висіла в повітрі, як грозова хмара, яка ось-ось вибухне.

— Ти все ще не зрозумів, Ітан, — його голос був прохолодний, безжалісний. — Всі ці роки ти намагався втекти, але минуле не відпустить тебе. Я тут, щоб нагадати тобі, чому ти не заслуговуєш на прощення.

Ітан стиснув зуби, погляд його був рішучим, але в ньому знову заграла та сама темна тінь, що Аліна встигла помітити раніше. Вона знала, що це не просто ворог — це частина його минулого, частина, яку він намагався забути, але яка не дає йому спокою.

— Ти не можеш повернути час назад, — Ітан вивільнив ніж з рукава. — Що б ти не зробив, це вже було. Моя совість чиста.

— Чиста? — посміхнувся чоловік. — Ти думаєш, що просто відрікатися від своїх помилок — це все, що потрібно? Відповіді не буде, Ітан. І я доведу це.

Аліна на мить закрила очі, відчуваючи напругу в повітрі. Вона бачила, як Ітан починає боротися зі своїми внутрішніми демонами, але вона також знала — якщо він знову дозволить минулому керувати ним, він ніколи не зможе рухатися вперед.

Вона підняла руку і легенько торкнулася його плеча.

— Ітан, — тихо промовила вона, — ти не сам. Ти з нами. І навіть якщо це твій минулий ворог, це не означає, що ти маєш стояти один.

Ітан обернувся до неї. В її очах було стільки тепла, стільки підтримки, що це ніби знову давав йому сили. Він стиснув її руку і усміхнувся.

— Ти права. І я не дозволю, щоб він мене зламав.

Чоловік в чорному зробив крок вперед, і Аліна миттєво відчула — це момент, коли все вирішиться. Вони стояли на межі бою, де одна помилка могла коштувати їм життя.

Але Ітан не вагається. Він зробив перший крок, стрімко кинувся в бій. Його ніж зустрівся з мечем ворога, і гострі леза вдарилися один об один з такою силою, що в повітрі зашипіли іскри.

Аліна не залишалась осторонь. Вона рухалась швидко, намагаючись знайти будь-яку можливість, щоб підтримати Ітана. Вона кидається вперед, вибиваючи з рук ворога кілька предметів, які могли стати корисними в бою. Її тіло працювало без зупинки, мозок вже автоматично підказував рухи, й кожен крок був підготовлений до боротьби.

І раптом, коли Ітан відступив на крок, ворог зробив різкий ривок і промовив через усмішку:

— Я не тільки тебе шукав, Ітан. Я шукав її, — він вказав на Аліну. — І тепер, коли вона в моїх руках, твоя перемога не матиме значення.

Ітан вперше замер, його погляд затуманився. Тепер він стояв між нею і ворогом. Аліна миттєво відчула загрозу, але вона не могла дозволити йому забрати її силу. Здавалося, час зупинився, коли вона усвідомила, що зробила для Ітана все, аби довести йому, що він не сам. Але тепер, якщо вона здасться, якщо здасться він…

І тут, раптово, щось змінилося в її серці. Вона відчула, як сила, що раніше була лише в її глибоких відчуттях, раптово вирвалась на волю.

— Ти не забереш нас, — рішуче сказала Аліна. — Ми — не твоя здобич.

Чоловік, що стояв перед ними, не розумів. Він не розумів силу, яка народилась з їхнього зв’язку. І Аліна відчула це, кожним її рухом — Ітан був з нею, і їхня сила була невід'ємною частиною цього бою.

І, незважаючи на темряву і небезпеку, що наближалася, Аліна відчула, як між ними розцвіла нова енергія — незламна і непереможна.

І тут раптово, на найвищому піку бою, чоловік скинув маску. І Аліна впізнала його.

Це був не просто ворог. Це був хтось, кого вона колись знала… її рідний брат.

---

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍