Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Розділ 6. Ланцюги з минулого

 

Аліна стояла, не в змозі повірити в те, що відбувається. Її брат, той, кого вона вважала втраченим, стояв перед нею. У її серці закралась незрозуміла туга й водночас холодна злість. Як? Чому він? І що він зробив?

— Віталій… — пошепки сказала вона, ледь здолавши втому й біль у голосі. Її слова звучали, ніби вона вимовляла ім’я привида, котрий переслідував її все життя.

Віталій, її рідний брат, посміхнувся холодно. Його очі не мали нічого спільного з тим хлопчиком, якого вона пам’ятала. Тепер вони були як дзеркала темряви, холодні й позбавлені емоцій.

— Ти не впізнала мене? — його голос був спокійний, майже байдужий. — Ти завжди була такою наївною, Аліно. Ти думала, що я зник? Що я не повернуся?

Аліна затиснула кулаки, розуміючи, що минуле не відпустило її так просто. Все, чого вона боялась, тепер стояло перед нею.

— Ти зрадив нас… Зрадив нашу родину! — крикнула вона, але голос її вже не був таким переконливим, як раніше. Він був зламаний болем і розчаруванням.

Ітан стояв поруч, з готовністю підняти зброю, але розумів — цей бій буде не лише фізичним. Це була боротьба за душу Аліни. Це було її особисте випробування.

Віталій хмикнув, вивільняючи меч, і ступив кілька кроків вперед.

— Ти так хочеш знати правду, Аліно? Добре. Я скажу тобі правду. Я більше не той, хто був колись. І якщо ти не зрозумієш цього, то ми не зможемо більше бути родиною. — Він поглянув на неї з холодним обуренням. — Ти не знаєш, що сталося з нашою родиною, коли тебе не було поруч. Ти не бачила, як їхні серця були зламані. Ти не бачила, як вони відвернулися від мене, коли я почав змінюватися. Моя трансформація — це не моя помилка, Аліно. Це твої батьки, вони… вони залишили мене! Я став тим, хто я є, бо мені довелося це зробити, щоб вижити!

Аліна застигла на місці, її обличчя змінилося, ставши схожим на камінь. Вона почувала, як у її серці виникає розрив. Все, що вона знала про свою родину, раптово потрапило під питання.

— Не вірю, — прошептала вона, але її голос був вже беззахисним.

Віталій просто засміявся.

— Ти навіть не знаєш, що твої батьки забрали мою свободу, Аліно. Вони віддали мене в руки людей, які зробили зі мною це. — Він вказав на своє обличчя, на змінені риси, які, хоча й залишалися його, все ж не виглядали такими, як колись. — Ти втікала. Я залишився. І тепер, тепер ти хочеш мене зупинити?

Аліна зробила крок назад. Її серце було зранене. Вона намагалася згадати часи їхнього дитинства. Вони були єдині, завжди підтримували один одного. Але щось змінилося.

— Я не винна! — знову викрикнула вона. — Ти зробив свій вибір! Ти вирішив віддати себе темряві!

Віталій похитав головою, ніби співчуваючи.

— Я не віддався темряві, Аліно. Я віддався необхідності. Я здався, щоб вижити в цьому світі, а ти вирішила, що тебе не стосується. Ти поїхала, залишивши мене з тими, хто забрав мою душу!

В цей момент Аліна побачила те, що раніше не могла побачити: у його словах було зерно правди. Її батьки дійсно могли забрати його. Можливо, вона була слабкою, і тому не змогла зрозуміти тоді, коли покидала домівку. І, можливо, він був не таким, як вона уявляла. Але тепер це вже не мало значення. Віталій став іншим. І вона не могла повернутися в минуле.

— Ти зробив свій вибір, і тепер він визначатиме твою долю, — сказала Аліна, твердо дивлячись у його очі. — Я не віддамся разом з тобою.

І тут Віталій зробив крок вперед, піднімаючи меч. Вона була готова до бою. Її серце билося швидше, адже перед нею стояв не просто ворог. Це був її брат. І те, що вона відчувала, було більш складним, ніж просто страх.

Ітан зробив крок до Аліни, його рука знову стисла її. Її очі зустрілися з його поглядом, і вона побачила там розуміння, підтримку і віру. Вони не могли бути слабкими. Не зараз.

— Ми з тобою, — сказав він, і це була обіцянка, яку не можна було порушити.

Віталій підняв меч.

— Не думайте, що можете зупинити мене.

Аліна не відступила. Вона не могла. Вона вже прийняла свій шлях.

— Можемо. І зупинимо, — сказала вона, готуючись до бою.

Вибухи світла заграли навколо них, коли почалась боротьба. Боротьба не лише за життя, але й за можливість відпустити минуле і йти вперед.

---

«Ітан стояв спиною, але коли озирнувся, в його погляді було те, чого вона не чекала — страх.»
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍