Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Вітер зривав з дерев останнє листя, мов попередження. Група стояла на узліссі, дивлячись на зруйноване поле битви. Земля ще парувала, але небо вже було ясним.

Аліна дивилася на уламки амулета в руці. Його світло згасло, але тепло досі жило всередині неї. Ітан стояв поруч, торкаючись її плеча.

— Ми вижили, — тихо промовила вона.
— Поки що, — поправив Віталій, стискаючи рукоять меча.

Лея гірко посміхнулася.
— Занадто спокійно. Таке не триває довго.

---

Ніч.

Аліна сиділа біля вогню, тримаючи в руках записку, яку їй передав Сандро.
“Він знає твоє ім’я. І він чекає.”

Вона стиснула її, заплющила очі й згадала голос брата:
«Ти завжди дивилась угору.»

«Але тепер… мені доведеться дивитись униз, у найтемніші провалля.»

---

Сцена з Адрамом.

В іншому кінці світу Адрам сидів у тронній залі. Його пальці легко ковзали по поверхні блискучої кулі. На її тьмяному обличчі виринало зображення — Аліна, що сміється біля вогню.

— Вона стала сильнішою, — бурмотів він. — Але все ще не готова.

В тіні з’явився чоловік у масці.
— Чи починаємо, мій володарю?

Адрам підвів очі, і в його погляді спалахнуло задоволення.
— Так. Час зіграти перший хід.

---

Неочікуваний поворот.

На околицях табору, де зупинились Аліна та її друзі, у темряві хтось спостерігав.
Фігура в плащі повільно стиснула медальйон, і його ледь помітне світло збігалося з тим, що світився раніше в Аліни.
Він нахилив голову й прошепотів:
— Скоро, сестро.

---

Останні рядки книги.

Аліна підвела очі до зоряного неба. Серце билося тихо, але впевнено.

— Ми тільки починаємо, — сказала вона. — І більше ми не боїмося.

Камера (неначе у фільмі) відлітає вгору, показуючи табір, ліс, а далі — тіньову армію, що рухається через гори.

І голос Адрама лунає в темряві:

«Справжня гра ще не почалась.»
 

Кінець