Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грім котився по землі, хоча небо було чистим. Це не гроза — це був він. Десанар.
Величезна тінь виростала з лісу: чудовисько, покрите кістяними пластинами, з очима, що палали синім. З кожним кроком дерева ламались, мов тріски.
Аліна стояла посеред дороги, долоня стиснута на амулеті. Її серце билося так швидко, що вона ледве чула голоси навколо.
«Я боюся. Але зараз — не час для страху.»
— Аліно! — крикнув Ітан, підбігаючи. — Ми повинні триматись разом! Це не просто монстр. Це його випробування.
— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Але я відчуваю… це ще не його повна сила.
---
Перший удар.
Десанар видихнув хвилю синього полум’я. Лея встигла підняти бар’єр, але земля здригнулася. Віталій, стріляючи з арбалета, кричав:
— По лапах! Він нестійкий на передніх!
Аліна підняла руки — амулет вибухнув світлом. Вона відчула, як сила тече крізь неї, але разом з тим і тягне… виснажує. Очі засліплював блиск, а ноги підкошувалися.
«Ще трохи. Ще трохи, Аліно.»
Ітан кинувся вперед. Його меч розсікав повітря, відбиваючи удар лапи. Він озирнувся на Аліну:
— Ти потрібна мені тут!
Вона хитнула головою, наче пробуджуючись, і кинулася вперед.
---
Емоційний прорив.
Серед хаосу Аліна раптом побачила блискавицю спогаду — свого брата, малим, коли вони разом дивились на зорі.
«Ти завжди дивилась угору, Аліно, навіть коли всі падали.»
Вона ковтнула сльози, відчула спалах сили — амулет вибухнув ще раз, відштовхуючи хвилю полум’я Десанара назад.
Лея розгублено закричала:
— Як ти це робиш?!
Аліна, задихаючись:
— Я… не знаю. Але я пам’ятаю, для чого я тут.
---
Кульмінаційна мить.
Десанар піднявся на задні лапи. Сандро вивів усіх до бою, Віталій кинув останню пастку, Ітан зіскочив на спину чудовиська, прорізаючи броню, а Аліна — з усієї сили — випустила хвилю світла прямо в серце монстра.
Все навколо вибухнуло світлом.
---
Після бою.
Тиша. Лише запах диму й попелу.
Аліна лежала на землі, над нею — Ітан, обличчя в порізах, але з м’якою усмішкою.
— Ти це зробила, — прошепотів він.
Вона гірко всміхнулась:
— Ми це зробили.
Віталій сів поруч, зітхаючи. Лея підняла з землі уламки амулета.
— Ця річ… — сказала вона повільно. — Вона розбита. Що тепер?
Аліна підвелась на лікті, відчуваючи, як слабкість розливається тілом. Вона подивилась на всіх і тихо промовила:
— Тепер… ми самі — наше світло.
---
Фінальна сцена розділу.
Далеко, на башті свого замку, Адрам дивився на нічне небо.
— Вони вижили, — прошепотів він. Його очі зловісно заблищали. — Чудово. Це зробить фінальну партію ще цікавішою.
І він стиснув у руці уламок амулета, ідентичний тому, що носила Аліна.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібні очі , Olenka Ing», після закриття браузера.
