Деріка Лонг - Випадкова наречена, Деріка Лонг

— Залишимо все, як є, — сказав він, спокійно відкинувшись на спинку крісла. — Але давай зробимо так: ми продовжуємо грати цю гру, а хто з нас переможе, той забере все. Я на це готовий.

Сандра, піднявши брови, зухвало посміхнулась.

— Ти намагаєшся мені щось довести? Чи це ти просто звик, що всі навколо тебе поступаються? Я тобі скажу: не рахуй на мене.

Артем помовчав, уважно спостерігаючи за її реакцією, а потім знову підійшов ближче.

— Сандро, ти справді така вперта, як тебе малюють? Мені здається, що є ще щось за цією маскою незалежності. І ти мені це ще покажеш.

Він нахилився до неї, але цього разу її реакція була іншою. Сандра не відсахнулась. Вона не дозволила собі показати жодних слабких моментів. Її погляд зустрів його з викликом.
— Я покажу, Артеме, але тільки в тому випадку, якщо ти перестанеш думати, що все йде за твоїм сценарієм, — сказала вона, стоячи на своєму. — Ця гра не завершиться, поки один з нас не вийде з неї переможцем. І я не думаю, що це будеш ти.

Артем поглянув на неї, але замість звичайної насмішки в його очах тепер з’явився навіть певний відтінок поваги.

— Ти не така, як інші, — сказав він. — Це мені подобається. Але якщо ти вважаєш, що я не здатний на більше, ніж просто гроші і репутацію, тоді ти сильно помиляєшся.

І хоча це було лише початком їхньої гри, Сандра відчувала, що йому доведеться ще багато чого довести — як їй, так і собі. І вони обидва були готові перевірити, наскільки глибоко може зайти ця боротьба.

Після цього короткого, але напруженого обміну поглядами, між ними запала тиша, в якій важко було віднайти відповідь на те, що чекає попереду. Сандра усвідомлювала, що не просто так потрапила у цей світ, і що Артем, як і вона, гратиме до кінця.