Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

– Коли мене катували й тоді не було так боляче. Ти неймовірна, але гідність і сумління не дозволяють мені зробити того, що ти просиш. Скоріше я піду на смерть, ніж скривджу тебе...

– Ти кривдиш мене відмовою! Хочеш, щоб молила? Покажи як і я молитиму, – продовжую добивати його своєю нахабною хтивістю та міцніше притискаюся до збудженої плоті військового інструктора.

Але й це не допомагає. Тоді я скидаю верхню частину спортивного костюма й стою голісінька, благаючи його східну жагу відповісти на мою французьку пристрасть. Невже не спрацює? Якось я утнула подібне з Вінсентом, так він облизував мої груди години дві. Тільки іншого я йому не дозволила. А наразі була щаслива, що зберегла свою цноту для пустельного воїна.

В ту мить, коли я вже чекала на його вуста, Анвар зробив блискавичний рух і заніс над своєю сонною артерією улюблений кинджал, яким володіє мов пір’їнкою.

– Ні-і-і!!! – пронизливо скрикнула я й завмерла перед ним. А потім, як учив, вибила гостру зброю з його рук і ми обоє почули красиву мелодію падіння дамаської сталі на підлогу.

От дідько! Ну, чому саме чоловік повинен зробити перший крок? Хто придумав подібні правила? Та пішли вони! Я гаряче впиваюся в його вуста й чую як Анвар відповідає мені... Він тихенько стогне й насолоджується моїми губами та обома руками притискає до себе всю-всю. Я домоглася свого й тепер точно зваблю його! Адже я така зухвала й настирлива, як моя матуся, що завжди отримувала бажане.

– Добре, я буду твоїм чоловіком. Але заради Бога скажи, що не першим. І навіщо природа дала тобі таку красу? Прошу: не лякайся того, що побачиш... – скидає він сорочку й мої очі миттю безсоромно обстежують страшні шрами на мужньому тілі.

– Ти десь горів? Чи це зробили спеціально? Розкажеш мені потім? Я повинна знати, що буває з такими як ми. Але й ти, будь ласка, не лякайся та в мене зроду не було нікого. Прийдеться тобі бути першим, – задоволено посміхаюся й бачу як він здригається від цих слів.

– Тобто аллах подарував мені невинну діву за всі гріхи, що я накоїв? Це неможливо! Прости мені... – тепер палко цілує він мої груди, а я звиваюся в його руках і блаженно стогну.

– За що прощати? Я вдячна тобі й дуже рада, що саме ти відкриєш мене! Наповниш добротою своєї душі. Подаруєш полум’я свого серця, а я віддам тобі своє...

Ароматне м’яке сіно слугує нам периною. Анвар продовжує пристрасно стискати мене у своїх обіймах і я відчуваю, як його плоть рухається вздовж мого збудженого живота все нижче. Тремчу від насолоди, коли він обережно водить голівкою по моєму клітору. Слизька жижа моєї похоті стікає з вагіни у шовкову траву, а він жадібно обціловує все моє тіло та хрипить від задоволення, наче голодний звір. Це ще більше заводить мене і я легенько дряпаю його плечі. Там скрізь страхітливі рубці та я шаленію від них!

– Аллах могутній... Допоможи мені згоріти у полум’ї цієї діви... – чую його слова, а далі біль та неймовірну втіху від сили, що наповнює мене.

Вперше у житті я так сп'яніло набрякаю й намагаюся відкритися для нього ще більше. Підсвідомо розкидаю ноги в різні боки та штовхаю його сексуальну гордість до себе в саму глибину. Милуюся як сяють блискавками Його очі й чіпляюся пальцями за шрами:

– Не спиняйся, я хочу більше! Розірви її, мені не боляче. Навпаки дуже солодко! Чому ти так довго не бажав подарувати нам безумство? Не стримуйся, мій вчителю, бери! Тепер я справжня сильна жінка...

Захоплений моїм шаленством, Анвар обпікає своїм хмільним поглядом та зрідка прикриває очі від неможливості терпіти насолоду.

– ...Я ще ніколи не стрічав такої надприродної жаги. Ти наче подарунок пекла. О, Господи, у тебе кров. Негайно зупинися! – кидає він очима вниз і намагається відсторонитись.

– Тільки не зараз! Я втрачаю розум!!! – здивовано пульсую й викидаю з себе потік вологи та кричу безладно і несамовито. Природно сіпаюсь в агонії блаженства та поступово відчуваю невагомість...

– Який красивий і стрімкий оргазм безмежно вогняної жінки! Невже це твоє ставлення до мене? Аллах великий, дякую тобі! – милується Анвар тим, що зробив зі мною й тихенько пестить пальцями обличчя, а далі груди і живіт. Ці неквапливі обережні рухи примушують мене тремтіти та знову виливати в сіно гарячі залишки вологи...

– Ти повернула мене в світ живих, маленька схиблена красуне! І я кохатиму тебе до смерті та буду завжди відданим тобі, – серйозно каже він.

Ого! Це я здається перегнула. Ну звісно, що хотіла я відчула, але навіщо він мені «до смерті»? Секс – виявляється доволі класна штука, якщо спроможний підкорити навіть таку незламну особистість. Виходить, що Анвар Мазіб не лише снайпер та знавець деяких видів боротьби. Він вміє просто фантастично задовольнити грішну хіть. Ні за що б не сказала, коли побачила Його у тому тирі.

Та в мене інша ціль: зламати, знищити, занапастити життя потвори, що забрала в мене маму! А цей – лише знаряддя помсти. Але ж я й досі не згадала який він, мій смертельний ворог, що причаївся в голові.

РОЗДІЛ 7

ЕМІЛЬ

Осінь у Парижі неймовірно красива пора! Може це тому, що я люблю його більше, ніж рідний Ліон? Так, я повернувся до столиці. Скільки можна стирчати на периферії? Париж – він же наче юнак, гамірний і легкокрилий, та безперервно вимагає здійснення романтичних мрій. А серед таких подій завжди знайдеться робота для мене.

Три роки промайнули для «вигнанця» геть непомітно. В основному я байдикував та прогуляв добру частину статків, отриманих за обірвані життя гидких тварин. Якось було замовлення у Марселі, а потім я попхався до Тулона й досхочу відтягувався з дівчатами біля лагідних середземноморських хвиль.

Щодо тієї давньої історії зі свідком вбивства, як на мене, замовник надміру перестраховувався. Адже з моменту, коли я припинив святковий життєвий шлях Каміли Хейсбі вже можна забути й самого себе. Ясно, що суворий клієнт переймався не через мене, а побоювався розголосу чи скандалу серед своїх кіл. Ось і тримав мене на відстані від столиці та періодично надсилав повідомлення.

Нічого нового мені не надходило. Донька вбитої начеб-то повернула собі здоровий глузд. Але жоден підісланий та проплачений психолог не міг дати точної гарантії: згадала вона мене чи ні? Тому я засвідчив свою повагу й повернувся в Париж.

Винайняв квартиру на бульварі Барбес. Тут жінки традиційно ходять в мусульманському одязі, а вечірні бійки й місцевий криміналітет геть не приваблюють натовпи туристів. Та мені комфортно серед людей, що не дружать з поліцією.

Якось я сидів біля вікна в улюбленому кафе й насолоджувався вечерею. Повз шибку, вулицею пройшла струнка дівчина, схожа на стюардесу. Її зовнішність когось нагадувала мені, але на той момент я був вельми зайнятий соковитим біфштексом.

Вже сутеніло й повернувшись додому я, ситий і лінивий, просто приліг. Та дивна незнайомка снувала серед моїх думок невблаганним фантомом. І не тому,  що неймовірно сподобалася, просто я вже десь бачив схожу людину. Може повія чи випадкова сусідка з минулих років? Тільки тоді вона повинна бути старшою. А цій чарівній особі, на мій прискіпливий погляд, не було й двадцяти років. Навіть менше. Теж знайшов чим забивати голову – незнаною дівчиною! Треба пошукати на планшеті якийсь фільм, щоб допоміг заснути.

Але долучитися до кінематографа я не встиг. За вікном, традиційно, почалася бійка. Жодної доби на бульварі не проходило без сутичок. Місцеві угрупування з’ясовували: чия влада вища? Мої далекі «родичі» з Близького Сходу жили тут доволі весело й частенько полишали заблукалого туриста без грошей та цінних речей.

Зі звуків я зрозумів, що напали на жінку. Виглянув у вікно. Мені здається, чи я знову бачу ту саму дівчину? Вона бере участь у бійці... Тобто на неї напали й живою-здоровою красуня звідси точно не піде. Треба вийти й допомогти. Я зітхнув, начепив кросівки та подумав, що доречно розімну м’язи перед сном.

Біля сусіднього будинку дійсно було гаряче. Кілька осіб чоловічої статі, зі східною пристрастю, намагалися справитися з в’юнкою незнайомкою. Але вона була на висоті! Білявка так вправно гамселила своїх нападників, що я лише одному дістав кулаком по голові, а ще двох вона вклала самостійно.