Лойко Самум - Збірка: "Історії невідомих", Лойко Самум

— Знаєш, я лиш новорічне диво, одна мить, що скоро зникне, — вуста розквітли у сумній, але щасливій посмішці, — Цей світ мені невідомий, але гадаю, що знаю, що найголовніша традиція на будь-яке свято — це вся родина разом. Пам’ятай це.

Побачивши дім — Дем’янове серце почало шалено калатати, але було водночас таким спокійним, як ніколи раніше. Здається, що тепер все життя картатиме себе. Тільки-но подумати! Забути дорогу до власного дому, забути поля та пагорби якими бігав малим…

Лукер’я нічого більше не говорила хоч вже і мала мало часу. Вона дозволила собі зникнути навіки, як і належить будь-якому новорічному диву. Сніг переймав її візерунки розвіюючи їх по небі. Здавалося, що від неї залишилися вже лиш очі та посмішка.

Поспішно, але щиро подякував Дем’ян дівчині, хвилюючись що не встигне навіть попрощатися. Така щаслива та сумна лиш одна мить. Лукер’я зникла. Подарувавши наостанок три блакитні ромашки. У думках закарбувалися її останні слова, які Дем’ян пронесе з собою крізь роки:

— Той, хто не може мати власного бажання — щасливий здійснити чиєсь…