Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

Кивнувши, Ліра спустила в коло з квітів, яке спеціально підготували для неї. Це коло знаходилося на місці, де було найбільше сонця в лісі, і щойно перший промінь сонця опускався на землю, феї проводили обряд. Відчувши енергію сонця, Ліра опустила на коліна і торкнулася головою землі, відчуваючи кожною клітинкою свого тіла енергію природи. Буквально кожна волосинка на її тілі була наповнена первозданною енергією, перетворюючи її з маленької дівчинки на дорослу дівчину.

– Я, фея часу, в день свого повноліття присягаюся: берегти кожну мить, цінувати її унікальність і красу. Використовувати свою силу, щоб допомагати тим, хто загубився в часі. Слухати й поважати стародавні мудрості, зберігаючи рівновагу між минулим і майбутнім. Прагнути гармонії, зберігаючи рівновагу в усьому, що стосується часу та його плину.

– Молодець, дівчинко, – похвалила її Верховна фея. На здивування старшої феї, цього разу її вічний головний біль не став влаштовувати своїх пустощів.

– Час – мій дар, і я в ньому живу, – видихнула приглушено Ліра те, що йшло з глибини її серця.

Ледь не поперхнувшись повітрям, Верховна фея могла тільки махнути рукою. Стандартна клятва, яку старші феї підготували ще десять років тому, щороку перевіряючи й думаючи про те, як її вдосконалити, була вдосконалена в одному моменті. Але, це був день повноліття Ліри і ніхто не мав права втручатися в її клятву. Можна направити, але не можна прожити чуже життя. Усі труднощі, з якими доведеться зустрітися Лірі, може подолати тільки вона одна.