Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

6 глава

     Міла

    Я сиділа на підлозі, спершись спиною на двері. Влад ще був там. Сьогодні він нагадав мені Єгора, який соромився перед Лільой, коли закохався. Може я собі придумала, але ледь себе стримувала щоб не дивитися на цього красеня. І чим більше він зізнавався, тим мій опір був більшим. Зі мною однозначно щось не так. Чому я так реагую? Це нормально чи ні? Я ніколи не закохувалася, не знаю що це за відчуття. Чи здатна я взагалі кохати? Чи як зрозуміти що кохаю? Соромно комусь зізнатися, що я навіть не цілувалася майже. Коли хлопці намагалися поцілувати, то я чи ухилялася, чи цілувала, щоб не образити, так було лише раз. Я нічого не відчула. Антоніна Сергіївна каже, що я занадто рано подорослішала і не кожен чоловік до цього готовий. В більшості випадків я поводжу себе як останнє стерво. Але це маска, до якої я вже звикла. Про мої проблеми знали не так багато людей, для інших в мене все добре. Нікому не потрібні чужі проблеми. 
     Але з Владом мені добре. Якось приємно і легко. Він якийсь такий свій, рідний. Хоча я майже нічого не знаю про нього, просто вірю що хороший та і начальник мій казав, що на нього можна покластися. Бідолашний захекався. Але з цигарками я не змирюся. От не переношу я цього запаху. Звичайно змушувати кидати  я не буду, але спілкування в нас не вийде якщо ця звичка залишиться. Ще й Вася цей! От що тепер про мене можна подумати? І що подумав Влад? Якщо почати пояснювати, чи не буде це виглядати як виправдання? Стільки питань і в мене нема відповідей. Мабуть варто спробувати довіритися. В п’ятницю мене Єгор забере в наше рідне містечко.  Велика подія - п’ятдесят п’ять років  нашій Антоніні Сергіївній. Вранці привезе Рому і Лілю. А мене ввечері має забрати і на правах старшого буде промивати мозок. Подарунок я вже купила. Це, мабуть, моє улюблене заняття, можливо тому що в мене є не так багато людей кому можна дарувати. Зайшла в AVON, купила її улюблену туалетну воду, крем для рук та обличчя. Ще знайшла дуже гарний плед. Ми приїжджаємо і одіял з часом треба все більше, тому думаю зайвими не буде. Ще кілька днів і ми всі побачимося. Ура!
    
    Вівторок видався  невдалим. Пацієнт перший був скандальним, мені знову розболівся зуб мудрості. На наступну п’ятницю домовилася з Віктором Сергійовичем його видалити, але корінь великий і складний, тому чекала вже відгуляти день народження, щоб без сюрпризів. Бо ускладнення обов’язково будуть. І так підлаштували щоб видалити,а далі на вихідних відлежатися.
Влада я не бачила, хоча в душі жевріла надія. Після такого дня хотілось чогось позитивного, але не склалося. Добре, що є Тайсон. З ним з настроєм чи без стабільна прогулянка гарантована. Але настрою не було, на такій сумній ноті день закінчився. 
В середу було легше, передчуття майбутньої поїздки окриляло. На п’ятнадцяту годину приїхав Влад. Вмостився на крісло з  паперами. Мовчав, що було на нього несхожим. Я зробила всі необхідні маніпуляції, лікар ввів анестезію і вийшов, підозрюю що спеціально, тому мінімум п'ять хвилин мене чекали з ним наодинці. 
- Сердишся? - спитав, а сам сидів такий знервований. Світло було направлене на нього, тому було видно всі дрібниці, які чомусь закортіло роздивитися.
- Ні, з чого ти взяв? - Спокійно відповіла.
- Просто вирішив перестрахуватися. Я сумував. 
- За мною чи лікарем? - віджартувалася.
- Я хотів попросити твій номер. Вчора мені не вийшло приїхати і подзвонити теж не міг.
- Гадаю це зайве!
- Можливо закладемось на щось. Якщо я виграю, то ти продиктуєш номер. Якщо ти, то вирішиш сама що хочеш. - Я нахилилася над ним, посміхнулася. В його очі дивитися дуже приємно, зауважила собі. 
- Я б з радістю, але не знаю  його напам’ять, - намагалася брехати якомога переконливіше. - І ти не забувай, що я все-таки на роботі. - І назад випрямилася
- От вмієш ти задоволення обломати, - вже спотвореним голосом відповів.
- Яка вже є… -  в цей момент зайшов лікар. 
- Ну що голубки, наговорилися? - питає з посмішкою. 
- Вона у вас небагатослівна! Вибачте, але буду Вас зараз втягувати у розбірки.
- Роботі це не заважає. Ти як? Оніміло ? - на слово розбірки увагу не звернув.
- Так, нічого не відчуваю, - сказав боязко. - і почалося. Лікар зосереджено робив своє, коли відвернувся щоб змінити насадку, Влад підняв документи, щоб ми бачили, а там великим шрифтом:

"Підеш зі мною на побачення ?"

Я була шокована. Серце почало калатати. Мені було незручно перед начальником і водночас приємно. Підготувався!
- Люда, це явно не мені адресовано! - саркастично прокоментував. Влад забрав перший лист, а далі знову: 

"Будь ласка!"

Потім наступний: 

"Не відмов хворому, лежачому перед тобою"

Ми з лікарем розсміялися, але він продовжував пломбувати канали. А хлопець не зупинявся. 

"Віктор Сергійович, допоможіть вмовити?"

- Ні, діти. Ви мене не втягуйте в це. Але, подумай, Людмила. Не кожного дня таке шоу влаштовують. - Мені було незручно, я все ж зараз з начальником тут. Лист знову змінився.

"Благаю, не мовчи! ". 

- Я згодна, - нарешті відповіла. Думала, що на цьому все закінчиться,  але ні! Листок  знову змінився:

«В четвер?»

- Ні, - я хотіла прибрати в квартирі в цей день і спекти торт. 

« В п’ятницю?"

- Ні. Влад, лише з понеділка. Я в п’ятницю їду з міста на вихідні. І, будь ласка, припини. Я на роботі, мені некомфортно таке обговорювати.  - він здивовано дивився, ніби сумнівався чи я не брешу. Тут Віктор Сергійович втрутився. 
- Підтверджую. Вона дійсно їде. Я знаю про її плани на ці і наступні вихідні. А зараз вже ляж нормально і не крутись! 
    Коли ми вже закінчили, чоловіки вийшли, я прибрала все, подивилася в дзеркало і злякалася. Обличчя було червоним. Невже всі побачили і зрозуміли що я сильно засоромилася. Пішла в туалет, вмилася холодною і повернулася на робоче місце. Потім було ще два клієнти. Віктор Сергійович не згадував нічого, за що я була дуже вдячна. Ми разом вийшли з роботи, а там побачили, що Влад стоїть. Лікар нам посміхнувся і пішов, залишивши знову нас наодинці.
- Гарного вечора, голубки!
- Дякую, Вам теж, - ввічливо відповіла.  Коли його фігура віддалися, я наступом  рушила на Влада. 
- Ти нормальний? Знаєш як мені було соромно? Тільки спробуй ще раз таке влаштувати. - я ступала вперед з кожною фразою, а він задкував.
- Ну ти ж погодилася вже. Більш нічого не треба влаштовувати. Може я тебе підвезу додому? Щоб ти не сердилася. - сказав тихо, а очі такі невинні, такі милі. Сьогодні зорового контакту в нас було багато, мені це навіть подобалося. 
- Мені ще в магазин треба, - чесно сказала.
- Тоді давай спочатку в магазин підвезу. - Виставив мені руку, щоб взяла його під лікоть, але я це проігнорувала. Біля машини він зупинився, відкрив дверцята, хотів пристебнути пасок безпеки, але я самостійно все швидко зробила, а хлопець розчаровано видихнув. Сів на своє місце і  все ж з щасливим обличчям поїхав.
- А можна запитати куди ти їдеш на вихідні? - запитав обережно.
- На день народження. - відповідь йому, вочевидь, не сподобалася. Я вирішила прояснити трохи, - я з Хмельниччини, вісімдесят кілометрів звідси. Їду додому, можна сказати.
- А Тайсон?
- Зі мною, звісно.
- А як же ти з ним…? - наступив брови
- Нас завезуть і в неділю ввечері привезуть. І давай на цьому закінчимо допит. - серйозним тоном наголосила.
-  Як скажеш. Мені і так не віриться що в нас присутній діалог. Дякую! - далі їхали мовчки. Влад припаркувався і пішов зі мною. Я відкрила нотатки в телефоні і почала набирати все за списком. 
- А для чого тобі маргарин?
- Торт буду пекти.
- Ти вмієш пекти торти? - запитав здивовано. 
- Так, а що тебе так дивує?
- Ні, просто ти в мене не асоціювалася з кухнею, а з випічкою тим більше. - Я була трохи здивована і не знала як на це реагувати 
- А з чим я асоціювалася?
- Навіть не знаю. Просто приємно здивований. А який торт?
- Наполеон. 
- Жартуєш? Це мій улюблений! - Майже крикнув задоволено. 
- Його багато хто любить, - спокійно відповіла.
- А ти який любиш? - прямо запитав. 
- А я не зізнаюся. - Я спокійно вибирала все що мені треба, а Влад майже постійно дивився на мене і віз мій візок. 
- Ну хоч шоколадку дозволь купити?!
- Ні, дякую. Не треба. В мене зараз зуб часто болить.
- Чоботяр без чобіт, - потрапив просто в яблучко. - Чому не лікуєш? Невже боїшся?
- Я б з радістю, але його треба видалити. Я вже записалася. - через хвилин тридцять ми вже стояли на касі і я взяла кільки шоколадних яєць, Влад звичайно ж не втримався,
- Мені просто цікаво. Тобі ж зуб болить?
- Це для однієї красуні, яка заходить в гості. - відповіла з посмішкою. Влад дістав гаманець і це мене розізлило. Посмішка зникла.
- Не треба цього робити, - сказала серйозно. 
- Все нормально. Це дрібниці. 
- Для мене це не дрібниці. Розрахуєшся і далі будеш їхати без мене. - Він ображено сховав його назад.
- Для мене неприпустимо  щоб дівчина оплачувала. - Пояснив мені. 
- Мене не хвилює, що ти про це думаєш. Я не хочу бути зобов’язаною. Якщо тебе щось не влаштовує - я тебе не тримаю. - Прокоментувала сердито.
- Вибач, - винувато відповів. До будинку доїхали мовчки. Хлопець, схоже, образився. Коли я збиралася вийти, Влад порушив тишу.
- Все нормально? - Запитав невпевнено.
- Я не знаю, - чесно відповіла. І вийшла з машини. Хлопець теж вийшов, відкрив багажник і дістав покупки. Я хотіла забрати, але він не дав.
- Я віднесу! Хочеш ти цього чи ні! - І пішов до під’їзду. Я не посміла заперечити. Влад мовчки почав підійматися сходами. 
- Ліфт працює вже, - сказала я тихо.
- Я вже майже не палю, потренерую легені. - Гордо промовив.
- Знаю. Запаху майже не відчувається. - Він зупинився і повернувся до мене і так дивно поглянув,  а мені від цього погляду хотілося заховатися.
- Чого ти так дивишся? В мене гострий нюх. М’ятні жуйки теж відчуваю, - відповіла з викликом.
- Від тебе важко щось приховати, - сказав з посмішкою і продовжив підійматися.
- Знаю! - відповіла з гордістю.
- Які в тебе ще таланти є? - спокійно запитав. 
- Я професійно граю на нервах, - промовила з посмішкою. Гадаю, про танці йому ще зарано розказувати. Його реакція може бути різною.
- Думаю ти щось приховуєш. - Прозвучало дивно, я насторожилися, але намагалася залишатися спокійною.
- Всі ми щось приховуємо. - Він не відповів. До дверей дійшов мовчки. Я відімкнула і повернулася щоб забрати покупки. 
- Ти не йдеш вигулювати собаку?
- Піду. Тільки пакети розберу.
- Можна з тобою? - прозвучало дуже ніжно.
- В тебе що нема ніяких справ?
- Є! Але бути поряд з тобою мені важливіше. - Я не була готова до такої відповіді. Не знаю чому, але просто мовчки відкрила двері перед ним. В квартирі я зняла взуття, забрала пакети і максимально спокійно сказала:
- Чекай тут! Тайсон, стережи. - І пішла на кухню. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍