Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

Я сиджу і заворожено дивлюся. Рудоволоса красуня танцює східний танець. Музика створює особливу атмосферу, рухи ніжні, вульгарності не відчувається, вона явно майстер своєї справи. ЇЇ тіло ідеальне, родимка біля пупка виглядає дуже мило і сексуально, чомусь закортіло до неї доторкнутися і поцілувати, це неймовірні емоції. Раптом наші очі на якусь мить зустрілися і все... Я пропав. Все про що я думав раніше стало неважливим, очі кольору грозового неба, погляд сповнений болю, ніби вона не тут. Хотілося доторкнутися, обійняти, розділити її біль. Я знайду її, чого б мені це не коштувало. Через свій ступор і роздуми я не відразу зрозумів, що вона зникла так само швидко як і з'явилася. Пішов на пошуки, але її вже не було в ресторані. - я обіцяю, що знайду тебе, незнайомка з грозою в очах.

1 глава

    Влад

    Лютий місяць цього року дійсно лютує, снігу випало як ніколи, мороз б'є на повну, через такий холод мій зуб вирішив дати про себе знати, дихати холодним повітрям максимально дискомфортно. Я вже третій місяць живу в Рівному більше ніж будь де. Наша компанія успішно розширює горизонти свого існування. Черговим філіалом вирішив зайнятися особисто, мій партнер успішно одружений і вони чекають поповнення, тому мені, затятому холостяку, було легше і морально і фізично. Зайвий раз змінити обстановку мені не завадить. Взяв цигарку, підпалив і викинув, пошкодувавши, мій зуб вирішив мені не залишити вибору і відправити до стоматолога, яких я, м'яко кажучи, побоююсь. Десь треба знайти контакт стоматолога, з яким працювала наша компанія, ніби приємний мужик. Мені легше йти до людини, з якою знайомий, якось спокійніше. Дістав телефон з кишені, знайшов потрібний контакт, повагався до першого болю при вдиху і набрав, - Віктор Сергійович, доброго дня, Влад Величко турбує. Пам'ятаєте ще?
- Доброго, звичайно пам'ятаю, я ще не настільки старий. А ти дзвониш просто поговорити чи щось серйозне? Бо в мене пацієнт чекає... - відразу до діла, чоловік не зволікає, подумав. Я налаштувався, і на одному видиху видав все.
-Я у вас тут в Рівному зараз, зуб болить, знеболююче вже не допомагає, хотів до вас потрапити. 
- Да, приходь сьогодні на 18:00, підходить? Бо раніше ніяк, помучу тебе трохи. Скину адресу пізніше.
- Дякую, не буду більше відволікати. Зустрінемось ввечері. - вибив і якось лячно стало, не в такій компанії хотілося б провести вечір п'ятниці. Зайняв себе протягом дня роботою максимально, прийшла адреса в месенджер, я ніби й пам'ятав, але перестрахуватись не завадить, вирішив заїхати перед дорогою поїсти, бо потім мабуть не до цього буде. А поїсти я люблю, а якщо їжа домашня, а якщо ще й випічка, оооой, буде мінус холостяк. Тільки де таку знайти, щоб іноді балувала смачненьким і була наче моя друга душа. Знайшов спочатку стоматологію, а потім пішки пройшовся до кафе, яке бачив по дорозі, на вулиці було красиво, час був тому вирішив насолодитись природою. В кафе було затишно, зробив замовлення і став чекати. Завжди в такі моменти лізуть в голову непотрібні думки, а я цього не люблю, вже і замовлення принесли і якось на цій сумній ноті я закінчив і відправився на прийом. На вулиці йшов густий лапатий сніг, мабуть Артур правий, коли називає мене романтиком, бо помічаю і люблю такі речі. Перед входом струсив з себе сніг і зробив невпевнений крок. Віктор Сергійович зустрів мене, мабуть приймає мене після роботи, - Доброго вечора, я до вас на розтерзання прибув, відразу кажу, яка б там проблема не була б, мені анестезію, а ще краще подвійну.- лікар глянув з хитринкою і розсміявся.
-Іди, бідосю, в третій кабінет зачекай мене кілька хвилин.- сам щось ще за рецепцією заповнював, я зняв верхній одяг, одягнув бахіли і пошурував до кабінету. За спиною почув ще кроки, але я на це не зважав, лише чув коротку розмову.
- Люда, ти теж можеш іти, я тут сам впораюся.
- Віктор Сергійович, я вас не залишу! В мене все одно планів нема, - я почув приємний голос, мабуть його асистента.
- Як хочеш, наполягати не буду. - І тут вже дві пари кроків наблизилися до мене. Лікар зручно мене влаштував, направив світло, медсестра свої завдання виконала і почалося... То кололи, то бурлили, я хвилин сорок пролежав з закритими очима, вже коли пломбу ставили, то наважився відкрити. 
- Люда, подивись, давай ще цей зубний наліт приберем, бо не подобається мені, - дівчина нахилилася, я до цього бачив її потилицю, руки, чув голос, а зараз побачив очі і мозок видав мені давній спогад. Ні, цього не може бути, це ж не вона, чи вона, я...
- Ей, ти чого занервував, все нормально, не закривай рот, - голос лікаря повернув мене в реальність, але очима слідкував за дівчиною, хоча вона вже відвернулася.
- На Люду я тобі не забороню дивитися, але головою не крути, бо щось зайве зачеплю, -  і хоча він був в масці, але по очах було видно, що посміхається, - Знову ти заполонила хлопця, дивись як нервує.
- То не я, а страх перед інструментами, я зайвий раз на очі не потрапляю.
- А чого? - не витримав я.
- Влад, інших пацієнтів я присікаю, але ти мені подобаєшся, тому бажаю тільки удачі, але просто не буде, можеш і не розпочинати. - щось мені ця відповідь не сподобалася, але  і на серйозну розмову це не схоже. я вже ледве дочекався, коли вони закінчать, хотів щось сказати, але Віктор Сергійович показав мені на двері, я ще раз подивився на маленьку спину і вийшов з кабінету. Вже за дверима він мені сказав, - Дві години не їсти і не пити і ще, Влад, якщо ти поклав око, щоб порозважатися, то забуть. Вона хороша, може мені, звичайно, здалося, що ти зацікавився, але май на увазі. Думаю ти зрозумів, що я маю на увазі. -  І далі зайнявся паперами, я лише кивнув в знак згоди, розрахувався і не знаю чому, але все ж відповів, -Я її не ображу, не переживайте, - і вийшов на вулицю. Через хвилин двадцять вийшла Люда і я пішов за нею, сам до кінця не розуміючи чому.
- Люда, зачекайте! - але вона ніяк не відреагувала, я прискорився за нею, підлаштувався під її кроки, - Може Вас підвезти?
- Я до незнайомих дядьків в машину не сідаю, - спокійно сказала
- А я не незнайомий. Ви знаєте, що я Влад, Вам начальник сказав, що я хороший, тому, - але договорити вона не дала. - Тому такий хороший Влад не піти б Вам туди, де це зацінять, - так само спокійненько відповіла. 
- А я хочу, щоб саме Ви оцінили!
- Це гра в одні ворота, від мене нічого не дочекаєтеся. Просто повірте на слово, скажіть дякую і йдіть в іншу сторону, - вона зупинилася, на зупинці і стала чекати, а я разом з нею. І чим більше я не неї дивився, тим більше впевнявся що це вона, але ту дівчину звати Міла, може це збіг, але я вже мушу перевірити. Цього разу я так просто не здамся.
- Слухай, ти чого така зла? - вирішив вивести на якусь емоцію.
- Ми вже на ти? Але без різниці. Можеш мене залишити. Жалітись і влаштовувати істерики не буду, - так само спокійно сказала. Блін, снігова королева, по іншому не скажеш, цікаво яка в неї усмішка.
- Може кави вип'єш зі мною?
- Тобі не можна!
- А ти переживаєш?
- Дуже, ми після роботи тобі лікували, для того щоб ти все звів нанівець! - якось агресивніше сказала.
- Значить потім знову прийду до вас! Я завтра і так тут буду тебе чекати.
- Як хочеш. Як нема чим зайнятися, то я нічим не допоможу. - приїхав автобус і вона пішла так і не подивившись на мене. Мені залишилилося лише провести його очима і запам'ятати номер.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍