Tamara Yurova - Закохатися в грозу, Tamara Yurova

       Влад

      Цілі вихідні я думав про неї, робота не клеїлася. Всі думки повертались до дівчини.  Я був впевнений, що це вона. І ім’я Міла, може скорочення від Людмили. Треба якось запитати, але ще зарано. Вона не йде на контакт. В понеділок до обіду привів до ладу  документацію, а після обіду вже їздив то на склад, то зустрічався з людьми, а в 17:30 вже чекав під стоматологією. На дверях прочитав що працюють до вісімнадцятої, тому ближче до кінця пішов взяв дві кави:  лате і американо і чекав на свою снігову королеву. Чогось в думках якби не називав, обов’язково було доповнення «моя».  Мабуть для себе вже все вирішив, потрібен лише час. Потім вона подзвонила, повідомила про прийом і швидко попрощалася. Ех, Людочка, не втечеш так легко. Виходили люди і незабаром вийшла моя красуня. 
- Привіт. -Радісно привітався.
- Доброго вечора, - холодно відповіла. 
- Каву будете? Мені сьогодні вже можна. Я взяв американо і лате, що бажаєте? - спитав задоволено. 
- Нічого, - почув суху відповідь. 
- Чому? - не вгамовувався я.
- Не люблю ні одне ні друге.
- Добре, давай вгощу тим, що любиш. 
- Влад, не потрібно, дякую. В мене зараз автобус має приїхати. - спокійно відповіла. І все? Отак закінчиться наш вечір?  не так я очікував. 
- Тоді я з тобою. Ми минулого разу на ти перейшли, - а кава полетіла в смітник. Люда стояла нерухомо, лише занурювалася шиєю міцніше в шарф. Гарненька така: м‘які риси обличчя, волосся чи то світло- русяве чи то біляве, я так і не зрозумів і очі. Очі в яких я пропав. 
- Як хочеш… - байдуже відвовіла.
- А ти віриш в кохання з першого погляду? - запитав тихенько
- Ні!
- Можливо я тебе підвезу?
- Ні!
- Ти мене боїшся?
- Ні!
- Хлопець є?
- Ні! - і раптом зрозуміла, що потрапила в пастку, - тобто не так. Є рідна душа, ми живемо разом, - такого я не очікував, стало неприємно. 
- Ти його любиш?
- Не те слово, - якраз зупинився автобус і вона пішла, не глянувши на мене. Жодного разу на мене не поглянула. Хоча в цьому є і плюси. Мені можна роздивлятися її скільки хочеться. Я побіг до машини і поїхав за автобусом. Мозок сам вів мене за нею. Рідна душа? Може це мама? Чи батько? В другу половинку вірити відмовлявся. Я проїхав за автобусом, побачив в якому напрямку вона йде. Припаркував машину і провів поглядом. - Чому її ніхто не зустрічає? - питав сам в себе. Люда зникла дверима під’їзду, а я сів на лавочку, дістав цигарку і думав, про що я тільки не думав?! А результат один.  Після першої була ще одна цигарка, подзвонила мати, почали говорити і через хвилин 5 побачив Люду. Верхній одяг був іншим, але це була вона. А поряд вівчарка, - мам, я передзвоню! -таким щасливим я сьогодні ще не був. - За допомогою собаки мене ще не відшивали! - сміявся сам до себе, але сам винен в принципі, загнав в пастку, в попався сам. Ноги без вагань понесли до моєї лисиці. Коли наблизився дуже близько, собака загарчав.
- Тайсон фу! - собака заспокоївся. - Ти мене переслідуєш? - підійшла ближче, зробила глибокий вдих, - фу, це від тебе так цигарками несе? Відійди від мене і не підходь. - Сказала майже з огидою.
- Пробач, дурна звичка. Не можу залишити. Але ти теж не свята. Рідна душа це собака як я розумію, - запитую з цікавістю. 
- Та неважко вже було здогадатися, - сказала і обійшла мене та продовжила йти. А я знову за нею. 
- Ти не відчепишся?
- Ні. Розкажи щось коротко про себе. - Буду витягувати з неї максимально інформації.
- Я Люда, - спокійно відповіла. А я стояв і дивувався витримці.
- Це дуже коротко! Може щось більше розкажеш?
- В мене є собака.
- Ти завжди така небагатослівна?
- Ні.
- Це тільки мені так пощастило?
- Як бачиш!
- Не подобаюсь? 
- Не дивилася.
- То подивися. 
- Не хочу. - От як її розговорити? Кремінь. Але мені подобається.
- Слухай! - став перед нею, а вона як глянула, і краще не дивилася б. Носа скривила і обійшла. 
- Вибач. Слухай так діло не піде!  - Сказав сердито. 
- То хай не йде. Мені і не треба щоб діло рухалося, - якось лагідніше сказала.
- От що зробити, щоб побути біля тебе?
- Прийти в середу до лікаря на прийом. Цілу годину буду біля тебе, навіть покручуся навколо тебе, навіть в рот позаглядаю. - Монотонно сказала.
- То поганий варіант, я нічого не зможу сказати з відкрили ротом.- Максимально сумно відповів.
- Ідеально! Чи не так? - вже з нотками радості запитала.
- Давай я все таки тебе пригощу кавою? - запитав з надією. 
- Влад, я каву не люблю. Взагалі. - спокійно сказала. 
- Серйозно? Ти мене не обманюєш? - навіщось перепитав я
- Ні. Я якщо вип’ю каву, то хочу спати, а сплю чудово і без неї. І смак мені не подобається теж. І так, я цілком серйозно.  - О, прогрес, кілька речень прозвучало. 
- А що ти любиш? Скажи будь ласка. 
- Навіть якщо сказала б, то тут поблизу такого нема.
- А скільки років собаці? - вирішив змінити тему.
- Тринадцять, - виходить він у неї з дитинства.
- Це він в тебе з дитинства?
- Так.
- А чому Тайсон? Нетипове для вівчарки прізвисько.
- Брат назвав, - значить є брат. 
- А які у вас з братом стосунки? - вона на мить зупинилася, потім тихо відповіла:
- Односторонні, - і розумій як хочеш. Але тема неприємна для неї, очевидно.
- А ти колись фарбувала волосся? - її брови злетіли доверху.
- Ні!
- Точно? 
- Точно! - Думаю, я був правий що тоді вона була в перуці, бо те, що це вона, я впевнений. І не схоже, що бреше. Відповідає коротко і чітко.
- А ти вже вечеряла?
- А тобі яка різниця?
- Хотів запросити, - спокійно сказав.
- Вечеряти я буду вдома, тому вибач. Смачного! Але без мене.
- А мене не нагодуєш?
- Ні! 
- Ну варто було спробувати, а раптом би погодилася? - Ми дійшли до якогось кіоску, коли розвернулися то зустріли якогось чоловіка, який був в дуже готовій кондиції. 
- Що Людка? Знов з мажором? - я рипнувся до нього, але дівчина вчепилася за лікоть. Я повернувся,  а вона дивилася в очі і благала, що не треба. Я дослухався. Це вперше від неї такий порив. Про мажорів спитаю пізніше. 
- Вася, іди куди йшов. - гаркнула вона. 
- Та я все зрозумів, чого ти? Мені, значить не можна, а йому можна, так виходить? - я вже не витримав, але Люда ще сильніше мене вхопила.
- Один… Два…
- Та всьо, всьо, зрозумів. - і пішов далі. Дівчина мене відпустила і як ні в чому не бувало, пішла далі.
- Що то було? - Спитав вимогливо.
- Вася, сусід. Можеш піти познайомимся ближче, якщо сподобався.
- Та ні, дякую. А про яких мажорів він казав?
- Мажорних.
- Ти з мене знущаєшся?
- Ні, я чітко відповідаю на твої запитання. - Рівним тоном відповіла.
- В мене з тобою дах поїде, ти знаєш?
- Вибач, цвяхів з собою нема. - Я дістав занервовано цигарку.
- Тільки спробуй при мені підпалити. Якщо не можеш терпіти, розвертайся на 180 градусів і вперед! - Вона в мене геть з рота випала. 
- А ти вмієш бути переконливою! Може ти ще спортом займаєшся? 
- Професійно ні.
- А непрофесійно?
- Лише вдома.
- Люда, ти мені подобаєшся. Сильно подобаєшся. - серйозно сказав. Ми якраз підійшли до під’їзду і вона мовчки збиралася піти, але я взяв легенько за ліктя. Вона повернулася, зі злістю подивилася на руку і я швиденько руку забрав, але вона знову хотіла йти, тому я швидко став перед нею. Собака мене не чіпав. Мабуть я йому подобаюсь.
- Влад, я не знаю як тобі пояснити, щоб ти зупинився. Ти дорослий хлопець, а поводиш себе як... - намагалася спокійно сказати, але я не хотів далі слухати.
- Як закоханий йолоп? - Перебив я.
- Може ти з собою сам потеревениш? - додала сердито. - Влад, я впевнена, жінки самі бігають за тобою, тільки поклич і вони з радістю прибіжуть. Я не хочу бути черговим плюсиком в твоєму списку. - Та де вона список той відкопала, вона мене не знає зовсім, а висновки вже зробила.
- Послухай, будь ласка. Ти мене не знаєш, а вже вирішила який я. Не відштовхуй. Я все одно не здаюся. Я вмію чекати. - Вона посміхнулася. Вперше! І я побачив ямку з однієї сторони, - Що смішного?
- Та ні, не зважай.
- Я не можу не зважати. - І тут почув знову голос того сусіда.
- Ви ще тут? Слухай мужик, а ти знаєш, шо ти в неї не один? Ця курва...  - Я не встиг зреагувати, як Василь, скручений тулився до дверей. Я був шокований. Його пійло впало, а він тільки ойкав.
- Всьо,  я поняв, відпусти, боляче… - Щось там бубнів. 
- Слова підбирай, бо на наступний раз будеш зуби збирати. Зрозумів? - І ще раз гримнула його об двері.
- Зрозумів, відпусти, будь ласка, - вона опустила руки і він побіг, тільки часом дивився на розбиту пляшку.
- Слухай, - почав обережно я, - тебе мабуть краще не злити!
- Гарна думка!
- Де ти так навчилася?
- Один з мажорів навчив. Ми з дитинства дружим. Однокласники, - чесно відповіла, а я вже до слова запитав. 
- А другий мажор?
- А це не твоя справа, зрозумів? - Дива не сталося, вона, звичайно не розказала.
- Зрозумів. - Куди вже після побаченого не зрозуміліше. Раптом цей боєць в спідниці дає мені повідець, а сама починає збирати скло. Я однією рукою почав допомагати. Дівчина раптом викликала повагу. Я теж не люблю, коли брудно, але прибирати після когось скло не доводилося ще. Вона мабуть подумала про тих, хто буде ходити туди сюди, поки двірник не подбає про це. Марго ніколи такого не зробила б. Якщо вона так турбується про інших то яка вона з близькими? Чомусь подумав я. 
- Дякую. Ти не зобов’язаний був.
- Ти молодець!
- Я сама винна в цьому. - Впевнено сказала. 
- Ти неймовірна! 
- Влад, не треба. - мовчки забрала повідець, а я рефлекторно схопив її за руку. Але рука, очікувано, вирвалася. 
- Можна я тебе проведу до дверей?
- Якщо я скажу ні, ти підеш звідси?
- Ні! 
То який сенс запитувати? - І ми почали підійматися сходами, бо ліфт не працює. Темп був більш швидкий ніж повільний. На 7 поверсі, я вже задихався, - Куриво боком вилазить, - подумав сам собі. 
- А ти на якому поверсі?
- На останньому.
- Ти серйозно?
- Цілком. - І поплентався далі. Я вже був схожий на Василя. Можливо якби йшов повільно, то було б нормально, але ми майже бігли, їй було хоть би що, а мені важко.
- А Василь на якому? 
- На п'ятому! 
- І як він піднімається?
- Не знаю, під ручку з ним не ходила. 
- Це добре, значить в тебе є смак, як мінімум. 
- Це був комплімент? 
- Ні, це констатація факту, - я вже говорив по складах. Коли подолав останню сходинку, сів на місці, а моя спортсменка відкрила двері, впустила собаку і принесла мені кружку з водою.
- Випий кілька маленьких ковтків, - я мовчки виконав. Далі її рука взяла мою, а друга прослухала пульс. 
- Слухай Ромео, в тебе тахікардія валить, - сіла біля мене, так і залишивши руку на пульсі. 
- Я сам в шоці. 
- Влад, ти або кидай палити, або більше так не геройствуй. Добре?
- Як скажеш. - мені вже легшало, але я не поспішав щось казати, вона сиділа поряд, тримала за руку, я кайфував.
- Ну все, ніби в нормі, - сказала впевнено вона. 
- А можна ще так посидіти?
- Ні, їдь додому. Скоро буде пізно, мені на роботу вранці, а я ще не вечеряла. 
- Зрозумів, - розчаровано відповів. Я пішов, мені розвиток подій не подобався. Я хотів цю жінку у всіх сеансах  цього слова. Тільки як це втілити не знав. Вона перекреслила всі мої шаблони. Побачив на вулиці маму з дитиною і згадав, що мав зателефонувати до своєї.
- Алло, мам. 
- Да сину, щось не передзвонював довго. Невже так пізно працюєш?
- Та ні. Я тут… Слухай, не думав, що колись буду в тебе запитувати подібне, але...
- Що сталося, - злякано запитала.
- Мені сподобалася одна дівчина, от просто в душу запала. Але вона мене ігнорує, не підпускає і взагалі прямо відшиває. А в мене не так багато часу, бо мені скоро назад у Вінницю повертатися. 
- То може і не треба? Як ти скоро поїдеш, то нащо дівчину обнадіювати?
- Я її з собою заберу!
- Вона ж не валіза! Як це забереш?
- Не знаю, але я відчуваю що це моя жінка, розумієш. От відчуваю і все. - намагався довести мамі, що син схаменувся і просить поради як невістку додому заманити.
- Якщо ти впевнений що в неї нікого нема, то може її образив хто і вона чоловіків уникає, може ти їй не подобаєшся, можливо її цікавить кар’єра. Та що хочеш може бути. Всі ми люди. В кожного своє. Дай їй час. Як то кажуть вода камінь точить. Якщо доля, то зійдетеся. - Мабуть мама права. Люда думає що я псих. Два рази бачились і я вже про любов розказую.
- Дякую, мама. Я тебе почув. Ти вже вибач, але не думав, що може бути так нелегко.
- Сину, тільки я переживаю за тебе. Щоб не було як з Марго і тоді, коли півтора роки тому, тоді теж щось сталося? Я ж відчуваю. - Переживає за мене, а в самої серце хворе. 
- Мам, все буде добре. Он вже думаю кидати палити. Люда мені щойно такий урок заліковий влаштувала, що цигарки вже не лізуть, - мама лише посміхнулася. 
- Ну молодець дівчина. Вона мені вже подобається.
- А мені як! - сказав щасливим голосом.
- Не тисни на неї. Будь поряд, а вона там звикне, то може до чого домовитесь.
- Дякую. На добраніч. Тримай кулаки і чекай невістку!
- Рано ще про таке думати. Не каже гоп, поки не стрибнув. На добраніч, сину.
     Не думав, що буду радитись з мамою про дівчат, але як кажуть "на війні всі засоби хороші". А палити дійсно треба кидати. До готелю дістався швидко. Переглянув розклад на завтра і зрозумів, що вирватися до своєї красуні не вийде. Роботи повно. Зателефонував ще Артуру, обговорили деякі деталі і завалився спати. Завтра треба ясна голова.