Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

— Поговорімо пізніше, — Сергій налаштувався на довгу розмову пов’язану з сестрою й не хотів витрачати запал на обсмоктування деталей свого бурхливого життя. — І хоч ти мене не приваблюєш, будь ласка, одягнись. Ти все ж у гостях.

— Ти зараз жартуєш? — Ярині перехопило подих від обурення. Спочатку він відмовився виконувати її прохання, а потім з ним же звернувся до неї. Вона різко випросталась та невдоволено обернулась.

— Дякувати богу. Я вже думав, доведеться тебе відправляти до психолога, — Сергій не знущався, як здалося на перший погляд. — Можеш не одягатися. Мені потрібно було повернути тебе до реальності. Нагадування про буденні обов’язки у цьому зазвичай допомагає.

— А те, що я весь час з тобою розмовляла і не заїкалась, не свідчило про повернення? — Ярина спантеличено хитнула головою, але таки нахилилась за джинсами, що вночі впали зі спинки крісла на підлогу.

— Ходімо, мама вже нервується, — Андрій прислухався до тихих докорів та невдоволеного бурчання, що лунало з кухні, де з мамою залишилась Марія. Він зробив глибокий вдих та видих й поспішив геть з кімнати на її порятунок від допиту та нав’язливих питань.

— Ти виглядала збентеженою, — Сергій знизав плечима й також вийшов та причинив за собою двері.

— Я мала такий вигляд вже коли прокинулась і побачила тебе поряд, — знічено пробурмотіла Ярина й натягнула сухі, але запилені за ніч на брудній підлозі джинси. Вона зітхнула й залишилася чекати на завершення з’ясування сімейних стосунків Сергія та Андрія, аби уточнити умови та деталі сумісного проживання.