Olha Alder - Оповідь про самовдосконалення білого лотоса, Olha Alder

— Ви, мабуть, близькі до пана, лаоши, — Лянь Цзе трохи присунувся ближче. — Він довірив вам таку історію!

Чо Да Фен подивився в захоплені очі Лянь Цзе з ледь помітним теплом на самому денці своїх очей.

— Ти теж можеш стати близьким до пана, Лянь Цзе. Ти будеш його розрадою, єдиною квіткою, що досягла свідомості та тіла, його найкращим експериментом. Але для цього слід добре вчитися.

— Відтепер моя мета — догодити пану, лаоші, — схилив голову Лянь Цзе.

— Погана мета, — Чо Да Фен провів пальцями по підборіддю Лянь Цзе, змушуючи його подивитися йому в очі. — Ти не зможеш досягти безсмертя, не бажаючи добра собі. Будь добрим до себе. І прийми трави, — лаоши знову розкрив долоню й підніс її ближче до вуст Лянь Цзе.

Вологий і теплий язик торкнувся його руки. Завжди непохитний лаоши раптом відчув себе вразливим. Чо Да Фен зрадів, що Лянь Цзе не бачить виразу його очей.

Це був довгий день: Лянь Цзе проспав увесь світловий день та всю безмісячну ніч. Уранці Чо да Фен знову відніс його до академії. Але цього разу на пустому тренувальному полі простягався закритий кам’яний лабіринт.

— Трави мали зробити тебе сильнішим. — Чо да Фен схрестив руки та подивився в бік лабіринту. — Щоб стати учнем академії, потрібно пройти випробування. У кожного воно різне, але, виходячи з твоєї нездатності битися чи духовно вдосконалюватися методами концентрації, я запропонував на зібранні ради провести тебе через логічний лабіринт. Ти ж добре навчався? — Він повернувся та подивився на Лянь Цзе, який за минулу добу, здавалося, зміцнів і вже не виглядав таким захопленим і розгубленим.

Його погляд став більш проникливим, а в очах панувало спокій. Наче всі попередні уроки раптом розклалися по поличках у його голові, і він нарешті прийшов до тями.

— Що потрібно робити, лаоші? — Проте його голос звучав так само високо й дзвінко.

— Усього лише знайти одну книгу. Нічого складного. — Вони підійшли до лабіринту. — Фіолетовий туман наближається із заходу. — Загадково промовив Чо да Фен і м’яко штовхнув Лянь Цзе всередину.

Приміщення всередині нагадувало бібліотеку або ж насправді нею й було. Лянь Цзе бачив щось подібне в храмі у світі людей.

Насправді, опинившись у духовному світі, він анітрохи не здивувався. Він усе ще пам’ятав своє життя як лотоса і, навіть не розуміючи, просто приймав усе, що відбувалося. Він навчився приймати. І це стало його священним писанням, але відпустити свого лаоші з миром — він не зміг.

Лянь Цзе був настільки щасливий, коли побачив Чо да Фена в духовному світі, що йому вже було байдуже, живі вони чи мертві. Він був готовий сліпо слідувати за ним.

Дорога серед вологих книг не зайняла багато часу. Переважно вона була прямою. Потрібно було лише обережно переступати через деякі фоліанти, які час від часу скалили йому зуби.

Живі книги, що розвинули свідомість, були дивовижними. Лянь Цзе ніколи не бачив, щоб предмети набували думок і голосів. Сам він, поки ще був лотосом, не мав внутрішнього голосу, тож балакав уголос від світанку до заходу сонця зі старим дідом Чжу.

Згадавши старий бамбук, йому стало трохи сумно, але зануритися в печаль він не встиг.

— Ох! — Він підніс до носа розпухлий палець, укушений бджолою. — Звідки ти тут узялася? — Лянь Цзе простягнув руку, дозволяючи бджолі сісти та відпочити.

Вона не говорила — її свідомість не була розвинена. І вона знову випустила жало, вколовши палець Лянь Цзе.

— М! — Він зціпив зуби й струснув бджолу з пальця. — Ай! Ай! Ай! — Забігав колами, махаючи руками в повітрі, намагаючись позбутися оси.

Лянь Цзе наступив на свою одежу й гепнувся вниз, розпластавшись на книгах.

Одна книга, обтягнута червоною обкладинкою з великим замком, привернула його увагу. Вона лежала зовсім недалеко.

"Простягни руку і візьми."

Ось що сказав владний голос у голові Лянь Цзе.

Але він смикнув руку назад. Йому здалося, що книга обтягнута висушеною людською шкірою — настільки моторошною вона була.

І в ту мить лабіринт розсіявся.

Лежачи ниць, він постав перед паном. Лянь Цзе не бачив обличчя, лише поділ білої одежі. Але він не сумнівався, що це був пан. Навіть край його одягу випромінював силу: поворухнись — і розчавить.

Лянь Цзе навіть затримав подих. І тоді тиск розвіявся.

— Я ж казав, що він пройде випробування. — Пролунав знайомий байдужий голос згори.

— Але ж, лідере, ви привели юнака з вулиці й доручили йому таке завдання! — пролунало скрипуче.

— Я особисто його навчав.

— Нечувано, щоб лідер секти, що належить божеству, віддавав таку цінну книгу демону, змушуючи його вкладати свою енергію в культивацію квітки. Чи не надто багато зусиль, пане?

— Лянь Цзе, можеш підвестися. — Ігноруючи слова старого чоловіка, наказав голос.

І цього разу Лянь Цзе був слухняним. Він повільно сів на коліна й хотів схилити голову. Але, мигцем глянувши на лідера секти, його очі стали великими, як блюдця — його лаоші Чо да Фен стояв просто перед ним, а старійшини ради зверталися до нього як до лідера.

— Ти пройшов випробування і не такий уже й безмозкий, як усі вони думали. Вставай. — Чо да Фен простягнув Лянь Цзе руку, допомагаючи піднятися. — Тепер можеш говорити?

— Що я маю сказати? — тихо перепитав Лянь Цзе.

— Що твій батько не має на тебе впливу.

— Хто мій батько?

— Демон.

— А... А чому він мій батько?

Старійшини ради закотили очі.

— Ось бачите. Він навіть нічого не знає, тож навіщо нам розповідати йому подробиці вдосконалення і спокушати перейти на бік демонів? — Чо да Фен розвів руками й подивився на старійшин. — Я прийму його в академію. Це мій найкращий учень. Він виріс із живої квітки в людину під моїм наглядом.

Старійшини не могли нічого вдіяти, окрім як здатися.

Чо да Фен схопив Лянь Цзе за руку:

— Завтра приступиш до занять. — кинув він через плече, більше звертаючись до ради, ніж до Лянь Цзе.