Olha Alder - Оповідь про самовдосконалення білого лотоса, Olha Alder

Втрата Лянь Цзе свого тіла, сутності та самовідчуття була глибокою. Його подорож починається на поверхні води храмогово пруда, але замість того, щоб відчути себе квіткою, він усвідомив себе людиною, коли побачив дві ноги. Він стикається зі складними вчителями, важкими уроками та суворим світом, який не приймає тих, хто не може висказатися. Чи може Лянь Цзе знайти сенс у житті, навчитися чітко формулювати свої занепокоєння та прийняти умови брехливого людського серця, навіть якщо це серце безсмертного?

1/1

Одного разу старий чоловік прийшов до храму і став його служителем. Він дбав про сад і особливо про ставок, що розташовувався в самому центрі. Однієї ночі йому приснився великий лідер зимових вітрів, який наказав піклуватися про квіти в саду, щоб хоча б одна квітка пройшла шлях вдосконалення до людської свідомості. З тих пір він розпитував людей про давні книги, легенди та писання, які допомагають у формуванні духовного ядра безсмертя — Дань Тянь.

— І навіщо такому старому це знати? — Одного разу гордовито відповів юнак у учнівському вбранні. — Ти навіть не став монахом, запізнився тобі вдосконалюватися, щоб здобути безсмертя. — Він присів на корточки і впільно подивився в смиренні очі старого. — Чи ти так боїшся смерті?

Холодок пробіг спиною старого: не людина дивилася йому в очі — демон. Червоне полум'я палало на дні його очей, розливаючись червоним недопитим вином у розбитому графині.

Але, йдучи, юнак залишив книгу.

— Почитайте на дозвіллі, — поважно сказав він, перш ніж покинути ворота храму.

Старий мовчки дивився на його величну постать, з сумом роздумуючи, чому демони більше не бояться входити на священну територію: чи то сили Бога ослабли, чи то демони стали сильнішими...

Кілька ночей старий не спав. Ховав книгу під ліжко, мучимий і роздираємий внутрішньою боротьбою: читати чи не читати? Адже книгу залишив демон? Чи людина? Чи демон, що вкрав тіло людини? Але чи погана книга, якщо її залишив демон? А може, демон вкрав книгу, але його змусили повернути її?

Старий крутився, крутився у своєму ліжку, але не втримався. Схопив олійну свічку і дістав книгу.

Обкладинка була старою і червоною, наче засохла людська шкіра, здерта заживо багато-багато років тому, добре забальзамована і збережена.

На ній був важкий замок без ключа, що міцно тримав фоліант замкненим. У світлі тьмяної олійної свічки було важко читати, тому старий нахилився, ледь не торкаючись носом, і провів пальцем вздовж тонкої нитки блискучого напису:

“Відкривається кров'ю старий замок,

Хто ввійде — той стане мертвим піском.

Сій знання в собі, як вогке зерно,

Бо воно є для всіх, а не для одного.”

У цей момент ще було не пізно повернути назад, але перед очима старого раптом постало холодне обличчя лідера секти зимових вітрів. Наче зачарований, старий встав з ліжка і підійшов до столу. Знайшовши тонку голку, якою часто штопав старий одяг, він проколов собі палець і окропив замок кров'ю. Кайдани розпалися, і перед ним відкрилося диво: книга сама собою відкрилася і почала перегортати сторінки: перша, друга, сорокова. Вона гортала і гортала їх перед очима старого: сто дев'яносто восьма і... двохсота. Шльоп!

Вона захлопнулася, і в кімнаті встановилася тиша. Її червона обкладинка раптом посиніла, почорніла і знебарвилася, стала сірою і німою.

Старий відчув укол у серці і впав на ліжко: ні живий, ні мертвий.

Вранці він встав і зібрав у саду деякі трави, підійшов до ставка і кинув деякі з них прямо у воду. Інші ж, у затінку, розтирав у ступі, готуючи еліксир, яким поливав воду у ставку в беззоряну ніч, коли дорогу освітлював лише повний місяць.

Так минуло п'ять років. Старий механічно виконував ритуали за інструкцією книги, яка того самого першого ранку зникла. А ось здоров'я старого похитнулося. Він став частіше почувати себе гірше, але віра в те, що хоча б один із лотосів досягне свідомості, жила в його серці аж до самої смерті.

Старий помер, і наступного дня Лянь Цзе прокинувся. Його стебло розділилося надвоє, подарувавши йому пару нестійких копит. Він похитнувся і впав обличчям у ставок, розплескуючи воду на всі боки.

Лан Чжу сувро зморщив брови:

— Хлопчисько! — Гукнув він на нього. — Не можна у ставок стрибати! — Старий бамбук, що рос неподалік, відфуркнув, намагаючись струсити воду з пишних листкових брів.

Лянь Цзе виринув:

— Дідусю, але я тут жив! — Дзвінко сказав він і тут же закрив рот, налякавшись голосу, яким говорив.

Лан Чжу примружився, намагаючись розгледіти юнака:

— Дійсно, не впізнав у тобі квітку лотоса. Не ображайся, хлопчисько. Дідусь Чжу вже старенький, зір підводить. — Він прицмокнув губами, а потім різко додав: — Але якщо ти вже вдосконалився до людини, то носій одяг!

— Одяг? — Лянь Цзе безпорадно оглянув своє нове тіло. Будучи квіткою, він ніколи не турбувався про це, а навпаки, пишався своєю наготою: його волосся було білосніжним і сяючим під сонячними променями, але не втрачало свого ніжного внутрішнього сяйва. Його серцевина, що відкривала свою жовту душу, коли пелюстки опадали, показувала себе з найніжнішої й дещо чуттєвої сторони. Його листки прикривали стрункий стебло, а корінці ховалися у воді. Але тепер, у людському подобі, це була просто катастрофа!

Його стебло перетворилося на дві худі ноги з гострими колінками, волосся в цілому потемніло і з'явилося, а біля лоба вигоріло, звисаючи двома сивими пасмами. Замість листків з'явилися руки, якими він жалюгідно прикривав себе, сидячи у прозорій воді. І корінці у нього не було. Лише дві стопи з п'ятьма пальцями на кожній.

Лянь Цзе поворушив пальцями на ногах. Відчуття були... дивними.

— Прикрий себе... — Вимагав дідусь Чжу, скидаючи пару тонких листків зі свого стебла.

— Це навряд чи допоможе. — Лянь Цзе розглядав те, наскільки великим стало його тіло порівняно з квіткою, і жалюгідні листки бамбука не могли служити йому одягом.

Тоді дідусь Лан Чжу затрясся всім своїм стовбуром, скидаючи листок за листком, влаштовуючи справжній листопад над лотосовим ставком.

— Бамбук зажурився. — Монахи, що проходили повз, раптом зупинилися і почали дивитися у бік ставка.

— Журиться за старим. — Повільно відповів інший. Раптом помітивши рух у ставку.

Лянь Цзе, який миттєво сховався за бортиком, ледве почув людську мову, раптом ухопився блідими пальцями і виглянув назовні.

Його темна маківка була помітна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍