Olha Alder - Оповідь про самовдосконалення білого лотоса, Olha Alder

— Хлопчик? — Монах прикрив очі. — Здається, там хлопчик.

Вони підійшли ближче до ставка і нависли над Лянь Цзе темною тінню.

— Хто ти?

У Лянь Цзе ніби язик відняло. Він завмер і лише знизу-вгору боязко дивився на монахів.

— Мабуть, це бідне дитя страждає від розладу енергії Ци. Треба йому допомогти.

Йдучи вдаль, ведений міцною хваткою монахів, Лянь Цзе весь час озирався на дідуся Лань Чжу, відчуваючи, що це їхня остання зустріч.

Бамбук повільно скидав листя. Він дивився на молодий квіток лотоса, який постійно озирався, шукаючи підтримки. Дідусь Чжу повільно відривав листочки від свого стовбура, даруючи благословенне прощання. Тепер молодий чоловік став двоногим, і його життя більше не може бути пов’язане з таким старим, який так і не зміг досягти досконалості.

Бути добрим і відпускати тих, хто більше не може йти однією дорогою, — це і є справжнє пізнання. Навіть якщо побратими були поруч довго, рано чи пізно їхнє взуття зноситься, і їм доведеться звернути до найближчого села, щоб полагодити підошви.

Малий лотос став людиною. А бамбук зупинився раніше, ніж здобув тіло. Настав час прощатися.

Дідусь Лан Чжу змахнув останній листочок, як теплу сльозу, що скотилася з куточка ока.

— Зате тепер не потрібно турбуватися про цього юнака.

Лянь Цзе дали таз із теплою водою, одяг і грамоту:

— Ти знаєш своє ім’я? — Запитували його монахи.

Лянь Цзе кивав, але боявся й слова вимовити.

— Тоді потрібно навчити тебе писати.

Уроки були нудними: якісь палички та закарлючки, що мали складатися в слова, писалися величезним пензлем на тонкому шарі паперу. Лянь Цзе довго не міг зрозуміти, як уникнути великих брудних плям.

Перший учитель за кожен зіпсований аркуш бив його довгим вузьким предметом по долонях. Тоді Лянь Цзе довелося заговорити. Він прийшов до монаха-наставника, який разом із своїм учителем знайшов його в ставку кілька місяців тому.

Лянь Цзе показав свої долоні:

— Лянь Цзе. Б’є. — Непевно вимовив він.

Людська мова зовсім відрізнялася від мови природи. Коли лотос набув свідомості, він отримав знання людської мови, але був настільки наляканий, що мова віднялася, варто було монахам забрати його зі ставка — його природного середовища.

— Ти говориш? — Здивувався монах. — Учитель має пишатися тобою. — Спокійно відповів він. — Тепер ти можеш сказати нам своє ім’я.

— Учитель не знати. Учитель Лянь Цзе ображати. — Він склав губи трубочкою, показуючи всю свою образу та розчарування прямо в обличчя монаху, викликаючи м’який сміх.

— Просвітлений не може бути ображений. Просвітлений знає, що це його шлях навчання. Не може бути дороги без каміння, але кожен камінь — це учитель, який показує, як обходити інші камені й прокладати собі гладку дорогу, навіть якщо вона звивиста.

Лянь Цзе надувся. Варто було йому заговорити, як його переселили з комори молодших учнів, заповненої старими запиленими книгами, листами, чорнилами та пензлями, де завжди було душно, а сонячне світло проникало лише на світанку, — до кімнати старого садівника, яка пустувала весь цей час.

— Сад занепадає, нехай Лянь Цзе доглядає за рослинами. — Вирішив інший монах, запросивши іншого вчителя.

Ним став високий молодий чоловік, який носив традиційний костюм із простої блакитної тканини, вишитої срібними квітами. Його обличчя було суворим, але він був добрим до Лянь Цзе.

— Моє ім’я Чо да Фен. Звертайся до мене лаоші — це означає «учитель».

Цей красивый чоловік з блідою шкірою та довгим чорним волоссям запросив Лянь Цзе до саду. Вони підійшли до ставка й почали озиратися. У тіні дерев більше не рос старий бамбук Лань Чжу. В очах Лянь Цзе накопичилися сльози, але він міцно стиснув кулак і встромив пальці у подряпини на долоні.

Учитель, здавалося, нічого не помітив:

— Ти знаєш, що означають ці квіти — лотоси? — він торкнувся пальцями тендітних білих пелюсток так ніжно, що на тонкій поверхні квітки не пробігло навіть найменшої тремтіння. Але трохи покрилося старими зморшками, ніби змерзле від холоду.

Лянь Цзе знизав плечима. Він був лотосом. Але не пам’ятав, щоб мав якесь особливе значення. А після того, як його свідомість досягла формування людського тіла, взагалі не розумів сенсу власного існування, наче забув свою місію.

— Зовні слабка й тендітна квітка в руках умільців перетворюється на могутню магічну зброю.

— Але чи існує магія? Чи не суперечить вона духовності, лаоші? — Раптом перебив його Лянь Цзе. Останнім часом він говорив все краще, майже не роблячи помилок.

— Перебивати вчителя не можна, — пожурив його Чо да Фен, поправляючи тонкі дротики, що тримали збільшувальні склепіння на носі. — Тобі слід бути уважним, Лянь Цзе. — Він повернув голову й глянув йому в очі.

Власне ім’я, вимовлене чужими губами, здалося таким тягуче-солодким, як довга медова нитка, що тягнеться прямо до серця. Лянь Цзе кліпнув і почервонів.

— Я слухаю вас, лаоші. — Тихо, ледве чутно, промовив він.

— Самовдосконалення складається з віри. А з чого складається віра — вирішувати кожному самостійно. — Він знову подивився на ставок. — Я вірю, що магія та духовність — це єдність. У що віриш ти, Лянь Цзе?

Лотоси в ставку похитували своїми світлими головами, безмовно розмовляючи з Лянь Цзе.

— Скажи йому, що самовдосконалення можливе! — З ентузіазмом запропонував один квіток.

— Він і без того вірить у самовдосконалення. — Фыркнула крихітна стара жаба, що виглянула з-за латаття.

— Краще скажи йому, що віриш у чудеса. — Запропонував інший лотос.

— І тоді він подумає, що Лянь Цзе зовсім безмозкий. — знову проквакала жаба.

— Я не вірити. — Похитав головою Лянь Цзе, не знайшовши кращої відповіді. — Не знати, у що вірити.

— Не знаєш, у що віриш? — Поправив на носі окуляри Чо да Фен. — Що ж, не кожному дано почути голос верховного імператора. — Промовив він дещо розчаровано.