Леді Анет - Академія Магії: Пробудження долі, Леді Анет

Тіні потяглися до Ліри, холодними пасмами огортаючи її руки й ноги. Вони стискали її, проникаючи під шкіру, ніби намагаючись злитися з її сутністю. Серце калатало в грудях, але панікувати вона не могла — занадто пізно.

Вона згадала слова з книги: «Вибір не завжди належить тобі…»

А якщо вона вже зробила цей вибір несвідомо? Якщо темрява не просто її шукає, а вже є частиною її самої?

— Ліро! — голос Таріуса прорізав морок.

Він кинувся вперед, його очі спалахнули рубіновим світлом, і вампір розірвав темні пута, що звивалися навколо неї. У ту ж мить фігура незнайомця зникла, розчинившись у тіні, ніби його тут ніколи й не було.

Ліра впала на коліна, важко дихаючи. Її пальці тремтіли, а шкіра залишалася холодною там, де торкалася темрява.

— Що це було? — вона підняла очі на Таріуса.

— Попередження, — його голос був напруженим.

Вампір простягнув їй руку, допомагаючи піднятися. Вона відчувала його тепло, майже незвичне для створіння ночі.

— Ходімо звідси, — сказав він.

Ліра кивнула, все ще не розуміючи до кінця, що саме сталося.

---

Коли вони вийшли з бібліотеки, нічне повітря було прохолодним і свіже. Академія спала, але Ліра знала — ця ніч змінила все.

Вона більше не могла ігнорувати очевидне: темрява переслідувала її, і скоро вона дізнається чому.

— Ти відчула щось? — запитав Таріус, коли вони зупинилися біля її кімнати.

Ліра подивилася на свої руки. Вона справді відчула. Коли тіні торкалися її, щось у її серці відгукнулося, ніби вона розуміла їхню мову.

— Так, — тихо відповіла вона. — Але я не знаю, що це означає.

Таріус на мить замислився.

— Якщо хочеш, я можу допомогти тобі розібратися.

Ліра підняла на нього очі.

— Чому ти це робиш?

Вампір усміхнувся, але в його очах промайнув смуток.

— Бо я теж одного разу зробив вибір, який змінив моє життя. І не хочу, щоб ти була змушена робити це наосліп.

Ліра кивнула.

— Гаразд.

---

Наступного дня вона відвідала заняття, але думками була далеко. Їй здавалося, що всі навколо дивляться на неї і знають щось, чого вона не знає.

Навіть під час уроку ментальної магії, коли вона мала зосередитися на керуванні думками, її свідомість блукала в темряві, що простягалася за межі реальності.

А потім сталося щось дивне.

Коли настав час практики, професор Кайрон наказав студентам відчути емоції один одного. Ліра сиділа навпроти Кассіеля, ельфа з крижаними очима.

Вона спробувала проникнути в його думки, як того вимагав урок.

Але замість його емоцій вона відчула інше.

Темряву.

Холодний подих, що ковзнув її свідомістю. Чийсь голос, що шепотів їй на вухо.

"Ти знаєш, ким ти є насправді…"

Ліра різко відкрила очі, її серце калатало.

Кассіель здивовано дивився на неї.

— Що це було? — прошепотіла вона.

Ельф похитав головою.

— Я нічого не робив. Це ти…

Ліра ковтнула клубок у горлі.

"Що зі мною відбувається?"

Вона знала, що більше не зможе це ігнорувати.

Прийшов час дізнатися правду.