Леді Анет - Академія Магії: Пробудження долі, Леді Анет

Ліра сиділа на ліжку, стискаючи в руках записку, яку знайшла на подушці. Слова «Вони вже знають про тебе» не виходили з голови, змушуючи серце битися швидше. Хто ці «вони»? Що їм потрібно?

Чорна лілія, що лежала поруч, випромінювала слабкий аромат. Ця квітка була символом некромантів, таємничої касти магів, про яких розповідали жахливі легенди. Але ж у Академії некроманти теж навчалися! Чому ж тоді їй здається, що це попередження?

Ліра зіжмакала записку і схопилася на ноги. Треба діяти.

Вона швидко накинула плащ і вийшла в коридор. Світло магічних ламп кидало тіні на стіни, створюючи химерні візерунки. Ліра прямувала до однієї з найбільш закритих частин Академії — бібліотеки архівів.

Біля входу її вже чекав Таріус.

— Я знав, що ти не чекатимеш до ранку, — сказав він, склавши руки на грудях.

— Хтось залишив мені послання, — відповіла вона, показуючи чорну лілію.

Вампір нахмурився.

— Це погано.

— Тому ми тут.

Вона штовхнула важкі дубові двері, і вони з легким скрипом відчинилися. Усередині було темно, пахло старими книгами, пилом і магією.

Ліра запалила в руці маленьку кулю світла й рушила вглиб приміщення. Тут зберігалися найдавніші знання Академії, а отже, можливо, і відповіді.

Вони шукали довго. Старі манускрипти, магічні сувої, записи професорів. Нічого, що прямо вказувало б на кристал.

— Ось, — раптом Таріус простягнув їй книгу. Вона була стара, обтягнута темною шкірою, із вигорілими літерами на обкладинці.

Ліра відкрила її.

«Серце Тіні — артефакт, створений у часи Великого Розлому. Лише обрані можуть його пробудити…»

Вона напружилася.

— Обрані? — повторила вона.

— Читай далі, — тихо сказав Таріус.

«Той, хто відгукнеться на поклик Серця, стане частиною Древнього Пророцтва. Йому доведеться зробити вибір: світло чи темрява. Але пам’ятай, вибір не завжди належить тобі…»

Ліра відчула, як по спині пробіг холод.

— Це означає…

— Що ти не просто випадково доторкнулася до кристала, — завершив за неї Таріус.

В цей момент у темряві за ними щось рухнулося.

Ліра різко обернулася.

З-поміж книжкових полиць виринув силует у темному плащі. Очі незнайомця сяяли крижаним світлом.

— Ти не мала читати це, — його голос прозвучав як шелест сухого листя.

Ліра зробила крок назад, але чоловік підняв руку, і її ноги немов прикувало до підлоги.

— Хто ти?! — запитала вона.

— Той, хто знає правду, — він нахилив голову. — І ти теж скоро дізнаєшся.

В наступну мить він підняв руку, і чорні тіні потяглися до Ліри.

Вона стиснула кулаки, відчуваючи, як у її венах закипає магія.

Цього разу вона не буде жертвою.

Цього разу вона битиметься.