Олександра Гаріс - Тіні забутих сторінок , Олександра Гаріс

Веліна стояла в кімнаті, де ще кілька хвилин тому палахкотів вогонь, поглинаючи всі її надії і страхи разом. Тепер лише попіл залишався від книги, яка колись була її найбільшим ворогом, а зараз вона відчувала порожнечу, що наповнила її серце. Те, що вона зробила, не принесло спокою — лише запитання, що чекає її тепер.

Еліас стояв поруч, його велика постать відкидала тінь на підлогу. Він був, як завжди, спокійний і стриманий, але в його погляді було щось інше, чого Веліна не могла зрозуміти. Він не говорив нічого, а тільки дивився на неї, наче чекаючи, коли вона порушить тишу.

— Це не кінець, — сказала Веліна, її голос ледве вловлюваний у тій тиші, що огортала кімнату. — Це все ще не закінчено.

Еліас трохи нахилив голову, але нічого не відповів.

— Я думала, що після того, як спалю книгу, все зміниться. Але зараз… тепер мені здається, що ми ще глибше у пастці, — вона зробила крок назад, поглядаючи на нього з недовірою.

Еліас зітхнув, його очі знову стали темними, а вираз обличчя змінився на більш серйозний.

— Ти не можеш позбутися всього так просто. Спаливши книгу, ти не знищила те, що вона в собі містила. Всі ці сили, вони залишилися в нас.

Евеліна стиснула кулаки, відчуваючи, як її емоції виходять з-під контролю. Вона не хотіла цього чути. Не зараз. Все, що вона прагнула — це звільнитися. І вона думала, що зможе, але тепер ці слова залишали її в розпачі.

— Що ти хочеш сказати? — запитала вона, але в голосі вже не було гніву, лише страх і плутанина.

Еліас зробив кілька кроків до неї, його високий зріст здавався ще більшим на фоні її низького зросту. Вона відчувала себе наче маленькою дівчинкою, що стоїть перед кимось набагато сильнішим.

— Я хочу сказати, що тепер ми маємо бути готові. Задача не лише в тому, щоб позбутися книги. Це була лише частина шляху. Тепер нам потрібно зрозуміти, що з цими силами робити, — його голос був тихим, але вагомим.

Веліна закрила очі, сподіваючись, що це все лише кошмар. Вона хотіла прокинутися і побачити, що нічого з цього не сталося. Але реальність була іншою.

І тут, у цій тиші, знову почувся шурхіт, і раптом з’явився Дезмонд. Його вигляд був надзвичайно спокійним, і він підійшов до них без єдиного жесту, що міг би попереджати про його наміри.

— Ну що, зробила свій вибір? — запитав він, і його зелений погляд був проникливим і спокійним.

Веліна підняла голову, зустрічаючи його погляд. Вона відчула щось дивне всередині — це був не просто страх, це була боротьба між тим, що вона повинна відчути, і тим, що насправді відчувала.

— Ти не зупинишся? — спитала вона, все ще спостерігаючи за ним.

Дезмонд посміхнувся, і його посмішка була одночасно зачаровуючою і тривожною.

— Зупинятися? Я просто даю тобі шанс. Зрозумій, це не закінчено. І твоя боротьба тільки починається, — він поглянув на Еліаса, і його погляд був холодним, але сповненим зацікавленості.

Веліна відчула, як серце б'ється швидше. Цей вампір не був просто небезпечним. Він був нестерпно спокусливим, і в цьому була його сила. І навіть якщо її інтуїція кричала їй триматися подалі, щось всередині примушувало її відчувати іншу сторону цієї гри.

— Ти не змусиш мене повірити в твої брехливі обіцянки, — твердо сказала вона, дивлячись прямо на нього.

Але в той момент її руки почали тремтіти, і її серце знову закалатало, і вона знала, що вона вразлива, і що кожен її вибір має свою ціну.