АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

- Бетт поїхала на все літо?

День і поганий настрій потому Пола спілкувалася по телефону з Джейком. Ліниво розвалившись на ліжку своєї маленької кімнати, вона думала про те, що приємно теревенити ось так, ні про що з другом дитинства. З людиною, яка тебе повністю розуміє, нічого від тебе не чекає і приймає в будь-якому настрої. Тільки про історію з Ліамом вона вирішила не згадувати. Як і про своє до нього ставлення.

- Схоже, з напарником по практичній роботі тобі пощастило, як і мені... Сказала, що взагалі не збирається його робити? Чудово...

У двері постукали. Тато заглянув у кімнату.

- Люба, до тебе прийшли.

Батько пропустив гостя, і в кімнаті опинилася висока й міцна постать Ліама Саломона. Несподівано. Небажано. Зненацька. І добре, що вона зараз лежить. А то могла б і рівновагу втратити.

- Пізніше договоримо, - Пола вимкнула телефон і спішно сіла на ліжку. Вона широко розплющеними очима дивилася на того, хто увійшов. ВІН? У її кімнаті?

За минулий час дівчина зуміла себе переконати, що він мерзенний, грубий і абсолютно їй не потрібний. Особливо після їхньої останньої зустрічі, його поведінки і його слів. Було. Вбило. Забула. Тепер у грудях знову шалено калатало і всі аргументи з легкістю вивітрилися.

- Ти спиш у джинсах і кросівках? - запитав гість.

- Я вже давно прокинулася.

- Чай? - Ліам простягнув великий стаканчик із напоєм. - Я засвоїв - каву ти не любиш.

- Не потрібно було. У мене вдома є чай.

- Ти нічого так і не замовила. Може, наступного разу?

- Сумніваюся, що я піду на це ще раз.

- Давай заново. Можна присісти?

Об'єкт її закоханості сів поруч на ліжко і поставив чай на столик:

- Як минув твій день?

- Він пройшов повз мене.

- Гаразд. Забудь про це. Давай. Я готовий.

- До чого? - не зрозуміла Пола.

- Біологія. Парі. Не пам’ятаєш?

Дівчина все більше ніяковіла. Він сидить на її ліжку. І навіть рукави їхнього одягу торкаються. Дуже близько. Це сковує не тільки рухи, а й думки. Він сказав "біологія"?

- Добре, - Пола недовірливо взяла із купи книжок на столі потрібні підручники, блокнот і планшет.

Але дійсно, наступні три години вони безперервно займалися роботою. І цього разу однокурсник був зосередженим і уважним. Пола була вражена, наскільки багато він знає про живі організми, зокрема про анатомію людини. І наскільки несподівано було для неї про це дізнатися. Їй завжди здавалося, що він не розуміє елементарних речей. Тепер вона визнавала, що сильно помилялася. І її ще більше тягнуло до нього.

- Ми багато сьогодні зробили. Продовжимо наступного разу? - поцікавилася партнерка, розглядаючи обличчя Ліама, яке так близько знаходилося.

- Як скажеш.

Слухняний і чемний однокурсник піднявся з ліжка.

- Не буду тобі більше заважати. Зідзвонимося.

І він пішов так само швидко, як і з'явився.

Закохана по самі кінчики нігтів дівчина відкинулася на подушку. "Не зачаровуватися, щоб не розчаровуватися", - повторювала вона про себе слова об'єкта своїх мрій. Але що б собі не доводила завжди така розсудлива Пола, організм реагував на присутність і думки про Саломона по-своєму: метелики в животі, тремтіння пальців і дурна посмішка до вух. Незалежно від якихось самопереконань. Щирість в очах і серце навстіж. По-справжньому, як у дитинстві. Коли весь світ здавався справжнім. Допоки ще не дорослий, доки ще не розрослася колекція розчарувань в усьому, що вважалося загадковим.

Вирішивши трохи відволіктися і чимось зайнятися, вона поставила улюблений фільм для зміни картинок, улюблену музику для фону і почала розбирати завалений книжками, конспектами і ще купою різних речей стіл. Натхненний стан відсутності гравітації не давав зникнути щасливій усмішці. Напевно, так себе почувають повітряні кульки, набираючи висоту. Він був тут! У її кімнаті! На її ліжку! На відстані пробілу між словами! І сьогодні він був зовсім інший. Такий, яким і уявляла його собі Пола.

- Тату, я в магазин.

Скоро стемніє. Вийти прогулятися? І зайти за чимось смачненьким. Можливо, потім зазирнути до Джейка. Скільки тут колібрі! Пола присіла біля клумби і простягнула руку. Витончена ряснобарва пташка сіла їй на долоньку. Дива бувають.

Поблукавши маркетом і розплатившись за коробку з кексами, вона зупинилася, розглядаючи полиці з книжками. О! Ось цієї в неї ще немає. Коли ж привезуть "Стюарда"? Читачка витягла одну книгу з ряду і розкрила.

- Знову привіт, - пролунав за спиною чоловічий голос.

Пола підстрибнула від несподіванки, книга і коробка з кексами впали на підлогу. Повернувшись, вона побачила Ліама і Ді Троя з чотирма ящиками пива в руках.

- А вона нічого, - промовив захмелілий і веселий Ді Трой. - Дрібна, як для тебе. Але в ній щось є. Янголятко.