Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Хлопці швидко пішли на вихід. А вихід був закритий і стояли балони з газом.

— Хм, помилилася це горючий. А колір майже такий самий, ледь помітна відмінність у відтінку. І тільки у великій концентрації. У нас хвилин п'ять до втрати свідомості. І швидко помремо від іскри.

Винесли вони двері тихо без іскор. І попередньо закрутивши балони. А потім пішли розбиратися з власником закладу. Мене Маркус як нянька тягав на руках усюди. Зараз вигляд господаря закладу в білому одязі мене не збентежив. Дивитися було особливо нема на що. І Маркус намагався закрити мені очі.

— Було б на що дивитися, — сказала йому. — І я намагаюся розібрати малюнок у нього на нозі і що в нього в кишені за пульт.

Чоловіка швидко скрутили дістали пульт від вибухівки, прикріпленої до балонів із газом. І після цього він швидко зізнався у співучасті й те, що погодився прибрати тих, хто прийде в тунель. І підлаштувати під вибух побутового газу.

— Так у вашому закладі ним уже давно не користуються, — вставила я свій коментар. — Немає залишкового сліду після згоряння газу. Значить плити на артефактах.

— Звідки знаєш? — тихо запитав перевертень.

— Удома стара плитка, коли газ горить видно залишки від згоряння газу, як ледь помітний димок. А коли артефакт працює просто рух теплого повітря.

Додому я потрапила після опівночі. Мене доставили на ручках у квартиру. А коли побачили мої оздоблені стіни, зависли в захопленні.

— Вау, красота! Ти малювала?

— Я.

— Хм, я тут живу неподалік, — сказав Дмитро, він рідко говорить і відчуває брехню. — І моя донька ходить у дитячий садок. Ти там нічого не малювала.

— Я в трьох садочках стіни розмальовувала з мультяшними історіями.

— Я її від цієї стіни віддерти щодня не можу. Можеш намалювати одного персонажа на шматку фанери, я потім виріжу по фігурі і доньці подарую.

— Буде типу плоскої ляльки?

— Так.

— Може тоді всіх персонажів зробити в невеликому розмірі, сантиметрів по двадцять заввишки? Мені просто це вже батьки пропонували.

Показала йому начерки.

— Точно в нашій групі обговорювали. Буде чудово.

— Ну, коли будуть заготовки почну малювати. Було б на чому, а так справа не хитра.

 

Малювала персонажі для дітей я місяць, з ранку і до вечора. Мені цю роботу нормально оплатили й окремо оплатили витратні матеріали. Тому я не пошкодувала, що вплуталася в цю справу. Вихователі потім самі приходили, забирали комплекти у свої групи. А мені потім надіслали фотографії щасливих дітей. Варто було закінчити малювати, зателефонував Дмитро.

— Не відволікаю?

— Не особливо, говорити можу.

— По-перше спасибі за персонажів. Донька з ними спить і грається майже весь час, — почула на задньому фоні когось із його колег

— Давай по справі вже!

— Загалом потрібно, щоб ти у відділок приїхала і допомогла нам в одній справі. Поїдеш із нами і криміналістами. Машину за тобою вже відправили.

— З мигалками?

— Ні звісно, звичайна.

— І то добре.

— За п'ятнадцять хвилин буде в тебе, збирайся.

— Угу, — сказала зітхнувши.

Не хотілося вилазити з квартири. Учора не дуже вдало сходила в магазин. Точніше мене підловили вже після магазину, хотіли пограбувати. Але готівки в мене не було зовсім. Я звикла розплачуватися карткою. А її ховаю так, щоб не знайшли. І від учорашньої прогулянки залишився синець на вилиці від удару об стіну.

— Що з обличчям? — запитав одразу Дмитро, він мене першим зустрів у відділку. — Сліди свіжі, вчора?

— Спробували пограбувати, але я грошей із собою не ношу майже. І брати було нічого.

— Я б посперечався, — сказав похмуро Маркус, він опинився в мене за спиною і принюхався. — У тебе є дещо цінне, на щастя, незаймане.

Почервоніла від натяку.

— Він має рацію, — на подив погодився Дмитро. — Що ось так просто грабіжник пішов?

— Його сусіди злякали.

— Де все сталося?

— Біля під'їзду. Сусіди виходили, і він утік.

— Я сподіваюся ти розглянула і намалювала?

— Не малювала, — сказала роздратовано.

Це ще Том із Тімом не знають про те, що трапилося, теж почнуть мозок виносити моєю безпекою.

— Поки будемо їхати на місце намалюєш. І не треба очі закочувати.

У здивуванні підняла брови. Я взагалі-то в окулярах.

— Поводишся як моя сестра, молодша.

Тихо хрюкнула, стримуючи сміх.

— Третій братик.

— Хто ще двоє? — одразу став у позу Дмитро.

— Тім із Томом ваші колеги. Вони ще не в курсі, мозок ще не виносили з цього приводу.

Мене за руку повели до машини. На ходу поцікавившись.

— І як, дозволь дізнатися, ти з ними познайомилася? Що сталося?

— Познайомилася, наступного дня як заїхала у квартиру. Мені довелося зателефонувати повідомити про одну подію.

Розповіла про те, як мене хотіли витурити з квартири і як я це все підслухала ще в магазині. І за одне про ситуацію в магазині.

— Хм, знаю я цих хлопців. Хороші офіцери. Тоді закрили гучну справу. Тепер зрозуміло з чиєю допомогою. Потрібно їм сказати, щоб щонайменше щотижня тебе відвідували.

— Не знущайтеся над хлопцями, у них має бути особисте життя. А не моїми няньками підробляти.

— Дрібна ти не розумієш. Спіймали то не всіх. Тобі просто пощастило, що затримали саме Гріха. Але якщо його спільники про тебе дізнаються. Буде погано. Вони люблять всяку екзотику. А ти дуже незвичайна.

— Тільки очима, — сказала злякано і втиснула ободок окулярів, щоб сіли щільніше.

Приїхавши на місце злочину, побачила, що вже кілька людей працюють. З хлопцями ввічливо привіталися, на мене дивилися з подивом. Мовляв, що вона тут робить.

— Нея, буде вам допомагати. Вона бачить світ по-іншому.

Я трохи сердито подивилася на Дмитра, мене взагалі ніхто не питав, чи хочу я допомагати і брати участь у цьому. Але доведеться.