Любава Волошин - Змії вміють кохати, Любава Волошин

Допоки Годрик улагоджував усі свої справи у маєтку Салазар шукав Мелінду. Вона жила недалеко,майже біля самого маєтку. Тримаючи відстань Салазар дивився як дівчина вправно поралась біля будинку,заклопотана домашніми справами навіть не помічала його.

Наскільки ж все-таки магія полегшувала життя. І як важко жити безталанним маглам не у змозі постояти за себе,допомогти, зробити щось лише захотівши. Змахнути паличкою,відчути як потужність та сила витікає з тебе по міцному дерев'яному руківвю і виривається у простори навколо.

Салазар погладив паличку немов найдороший скарб. Він не один день провів вивчаючи потужності своєї палички,вигадуючи нові закляття які зараз здавались йому такими дитячими,наївними. А він прагнув пізнати більше. І ця мандрівка допоможе йому це зробити.

-"  І довго ви будете там стирчати?"- окрик Мелінди вирвав його з буденності. Немов би за хвилину він опинився в іншому місті.

-"Не хотів відволікати тебе. Але здається ти вже вільна."

-" Вас цікавить щось?"

-". Я був би вельми вдячний за твою компанію і невелику екскурсію тудешніми землями."

 Дівчина роззирнулась на всі сторони,шукаючи щось.

-" А ваш повзучий друг до нас не приєднається?"

Салазара розсмішило таке питання,однак він не видав цього. Невже все таки Онікс викликав у неї страх?

-"Він пішов на полювання і його не буде ще деякий час."

-"Що ж, думаю в мене буде кілька хвилин для Вас."- дівчина криво усміхнулась.

Але хвилини текли непомітно,бесіди з Меліндою крали час,затігали немов трясовина,що до виду її звикли очі Салазара.

Вони гуляли біля річки аж до поки не зайшло сонце і Мелінда прожогом кинулась  в сторону дому.

Але це був чи не найперший день коли вона так спішила, адже їхні зустрічі повторювались, ставали все довшими. І одного дня Салазар зрозумів,що його холодне серце розтопили чари які він досі не розумів та не знав. Ці чари заповзли змією в груди і обвились навкруг серця.

Мелінда стала його річкою,що своєю чистою водою позбавляла його тину,очищала його болото душі. Робила його  простішим. Він тонув у її очах і не хотів,щоб це закінчувалось але Годрик сказав,що через два дні вони можуть вирушати.

Увечері напередодні поїздки Салазар з Меліндою сиділи на березі річки де вперше зустрілись.

-" То ти все таки їдеш?"

-"Я повернусь."- він вхопив її за руку немов рятівну соминку. Вона перелякано підняла на нього очі.

-"Коли ще буде це повернення. Та і чи буде воно колись?"- тонка доріжка сльози скотилась бо білих щоках.

-"Я повернусь. До тебе і заберу звідси, час втече швидко мов ця ріка. Я не змушує тебе довго чекати. Ти мені віриш?"

-" Вірю."