Любава Волошин - Змії вміють кохати, Любава Волошин

 Дорога в рідні краї і повернення додому ще ніколи так не тривожила його душу. Здавалось болото засмокче його і не відпустить назад. Він боявся втратити час, кожної миті перед його очима виринав образ Мелінди і її сльози.

Онікс шепотів слова спокою, він відчував стурбований стан свого господаря. 

Як на диво Годрик не тільки не злякався Онікса, а й був здавалося у невимовному захваті від знайомства з такою цікавою істотою. Що правда тримався відсторонено і намагався не зіткнутись з смертоносним поглядом змія,щоб не окамяніти.

 Маєток Слизеринів досі височіє біля боліт. Радо зустрів свого господаря запахом солодкуватої вологи і звуком каміну.

Годрик  поводився дуже ввічливо і стримано. Всіляко намагаючись угодити у розповідях кузенам Салазара.

Швидко пояснивши мету приїзду і залишивши тітку за головну вони планували маршрут на дикі землі підгірних народів - Шотландію.

 А часу гаяти Салазар не хотів. Його душа здавалось розділились на шматочки і тепер він сам не розумів чого хоче. Одна його половина прагнула заможності,влади,знань,сили, а інша  хотіла спокійного життя і веселих бесід з Меліндою і здавалось,що поєднати це все до купи дуже легко,просто потрібен час 

-"чому мовчиш? Мій любий друже,невже тебе так сильно засмучує від'їзд з рідного дому? Невже ти більше не радий і не розділяєш такого ж щастя від цієї мандрівки?"-Годрик здавалось був вельми засмучений мовчазним станом Салазара.

-" Я не передумав. Просто у мене є бажання не проводити весь час просто в мандрівці. Ми втрачаємо години ба навіть дні в пусту. 

-" Що ж ти хочеш запропонувати?

-" Займімось плануванням. Розробімо проект, складімо графіки, виназодьмо нові чари. Скільки всього ми можемо зробити."

Годрик по дитячому широко усміхнувся.

-" То чого ж ми граємо час?"

 Дорога тягнулась декілька тижнів. Салазар з Годриком невідривно працювали,нотуючи,вигадуючи та відпрацьовуючи нові закляття,придумовуючи нові  і нові зілля і вже мріючи добратись до казана,щоб нарешті їх спробувати зварити.

 Маєтку Рейвенкловів майорів на верхівці гірки і манив до себе яскраво сяючими шибками вікон.

Два товариші утомлені дорогою все швидше наближались до нього мріючи пірнути у теплу воду та скуштувати смачну гарячу їжу.

 Ровенна зустріла їх стриманою посмішкою та втомленими,невиспаними очима. На руках міцно тримала згорток,що ворушив ручками з крихітними пальцями.

Спадкоємці дуже важлива складова для них. Для магів  високоро роду,що вже їх майже не було на світі.

Салазар мріяв про спадкоємця,бо продовження роду це його сила,його майбутнє. І у всіх мріях спадкоємець був дивним образом схожий на Мелінду.

-"Як довго я чекала ваш приїзд. Я вже переживала про те,чи долетів мій лист. Оскільки назад сова так і не повернулась."

-" Леді Ровенна,ми з Салазаром раді бачити,Вас, при хорошому здоров'ї і  готові вислухати всі ваші ідеї та пропозиції. От правда,чи можна б було перед цим відпочити хоча б трошки?"

-" Я зовсім забула про це. Прийміть мої вибачення. Звичайно,що краще спершу відпочиньте,а потім я буду очікути на вас".

 Салазара цікавило поблище ознайомитись з будинком Ровенни. Дізнатись чи правдиві чутки про стелажі книг,що здіймаються від підлоги і до стелі рівними рядами у їхній іменитій бібліотеці. Які таємниці вони приховують,які знання чекають. Безперечно кожен чистокровний рід володів неабиякою потужністю і Салазар хотів зрозуміти,що він може позичити зі знань у нової знайомої.

 Ранок зустрів його і Годрика запахом свіжоспеченого печива і гарячого духм'яного чаю. Чомусь будинок Рейвенкловів нагадува Салазару ті часи коли він був крихітним і мама була живою. Хотілось знову опинитись там і відчути себе безтурботним, далеким від небезпечного жорстокого дорослого життя повного інтриг та  боротьби.

Ровенна чекала їх у вітальні за великим столом. На її руках, знову спочивала дитина. Як виявилось це була донька. Ровенна задумливо вдивлялась у крихітне обличчя  доньки шукаючи там деталі які раніше не бачила. Вона дивилась так, немов би хотіла увібраьи в свою пам'ять кожну рису обличчя дитини.

-"Доброго ранку,"-Годрик перший порушив спокій та тишу.

Ровенна підвела спантеличено голову. Її погляд і вид здавався зніяковілим,немов вона злякалась їх присутності. Однак жінка швидко взяла себе в руки.

-" Доброго. Рада бачити вас відпочивши ми та повними сил. Сідайте до столу."

Сніданок пройшов у повній тиші,однак не минуло і кількох хвилин після допитого чаю як Ровенна знову заговорила 

-"Коли я почула про таку феєричну подію як школа чарів я не могла не прийняти в цьому участі. Однак деякі події внесли моє перебування на зустрічі під сумнів і тому ви зараз тут.  Однак,не ви одні будете моїми гостями. До мене через кілька днів прибуває Гелька Гафелпаф. Вона моя  далека родичка та близька подруга. І я впевнена,що вона охоче приєднається до нашої затії. Що ж чи будемо ми шукати  ще товаришів у компанії, чи можливо нас чотирьох буде більш ніж достатньо? Бо мене просто таки росперає від бажання приступити до роботи."- Ровенна криво посміхнулась.

-" Мені подобається твоя прить, однак це не та річ у якій варто спішити."- Годрик дивився стурбовано.

-" Чому ж ні?"

-" Нам потрібно стільки часу для створення речей во істину необхідних для цієї затії. І знань може не вистачити. А це вкраде час на досліди, можливо пройдуть місяці,а можливо і роки допоки ми все зробимо."

-"Що ж,знання не будуть проблемою."-з цими словами Ровенна поклала на стіл різну дерев'яну шкатулку.