Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 9, Вальдемар Лисяк

острів. В прихожій на острові Троянд, отримуючи таємні, напівзашифровані листи від своєї двоюрідної сестри Єлизавети, цієї дивної імператриці Австрії, яка однаково ненавиділа придворне життя та політику (як і подружнє життя: вона підсунула своєму чоловікові, імператору Францу-Йосифові, коханку, красиву акттрисочку, щоб повернути собі повну свободу) і яку Баррес називав Імператрицею Самотності. Листи адресувала "Орлу" від "Коломбіни". З різних місць, оскільки вона шукала втечі від реальності, блукала Адріатичним і Егейським морями на яхті "Мірамар" і, як і він, будувала кам'яні міражі (палац Ахіллеон на острові Корфу). Писала: "Самотність – міцна їжа". Вони прекрасно розуміли один одного.

У перші роки передостаннього десятиліття дев'ятнадцятого століття вже можна було жити в інтер'єрах Нойшванштайна, звільнених від поточного часу (як у казино Лас-Вегаса, де немає годинників), хоча повністю все було завершено лише після смерті романтичного короля. Відомий французький історик Жак Бенвіль у біографії Людвіга корчить гримаси: це не справжнє мистецтво, не в тому стилі. А хто каже про мистецтво, пане Бенвіль? Мова була про казку, яка є сутністю мистецтва. І про який стиль йде мова? Чи був у Бога стиль? Він створив мавпу і політика, орла і свиню, піаніно і балалайку, виноград і поганки, жінок і дружин, революцію і обструкцію, справжній базар. Де стиль? Жінка й орел, добре, але навіщо кенгуру? У Нойшванштайні є мрія - щось краще, ніж стиль, який минає.

Уолт Дісней побажав скопіювати цей подвиг, побудувавши замок Сплячої красуні в Діснейленді, який явно запозичив Нойшванштайн. Це родич Нойшванштайну. Так само, як милий ослик – родич чистокровного арабського коня, і як весела диснеївська казка – є двоюрідною сестрою філософської казки Андерсена.

Коли в 1979 році Музей Альберта і Вікторії в Лондоні та Музей Купера-Хьюітта в Нью-Йорку представили виставку "Проекти замків Людвіга II Баварського", названу "ближчою до мрій, ніж до реальності", журналіст запитав на виході студентів консерваторії, що вони думали про ці видіння людини, яку в енциклопедії назвали божевільною. Вони відповіли:

"З усього, чим хворів баварський король, найздоровішою була його уява".

Сергій Соломко (1867-1928, Росія), Фантазія

Моє запитання: чи було в ньому взагалі щось хворе? Я міг би стравестувати слова Далі: "Єдиною різницею між мною та божевільним є те, що я не божевільний", кажучи: Єдина різниця між мною та нормальними королями полягає в тому, що я не нормальний король. Але вони єдиного справжнього короля епохи (Верлена) класифікували як божевільного, і тільки поети виступили проти цього (д'Аннунціо писав: "Він був справжнім королем. Він мав контроль над собою та своїми мріями"). Божевіллям не було навіть те, що він хотів, щоб усі споруджені ним будівлі були знесені після його смерті - кожна з них була будинком для одного мешканця, як опери, які ставляться для одного глядача. Нойшванштайн був найближчим його серцю серед інших, в тому числі і тому, що він був побудований на вершині пагорба (Людвіг II: "На вершинах ти вільний і далекий від людських страждань").

Нойшванштайн означає: "Новий лебединий камінь" (лебідь - символ Лоенгріна - був улюбленим птахом Людвіга). Кам'яний лебідь біля підніжжя Альп, в якому стільки оперних, вагнерівських живописних і музичних інтер'єрів, виявився лебединою піснею романтика.

У середині восьмидесятих років міністр фінансів Рідель виступив проти того, щоб продовжувати платити за фантазії монарха, який хотів побудувати баварський Тадж-Махал, оскільки закохався в Індії (він називав її "країною своєї мрії").

- "Привілеєм трону є те, що королю ні в чому не відмовляють!" – вигукнув Людвіг.

Але влада твердо стояла в опозиції. Тоді хазяїн Нойшванштайну пригрозив створити новий кабінет з кухарчиків на чолі з перукарем, і якщо це не вдасться, він накаже шукати королівство, на яке можна було б обміняти Баварію - королівство могло бути менше, аби тільки він міг би правити там як Людовик XIV! Водночас він просив у Ротшильдів і перського шаха позику, планував... пограбування банку, і врешті звернувся до французів... Це вже було небезпечно - Франція могла купити його союз чи нейтралітет у майбутньому конфлікту з Рейхом. У Берліні пильна рука натиснула червону кнопку...

Комісія психіатрів, призначена урядом Баварії, жоден з яких не бачив "хворого", винесла постанову; її варто процитувати, тому що це зразок медичного висновку з заочної політичної експертизи:

"Ми одноголосно засвідчуємо, що:

1. Розум Його Королівської Величності перебуває в стані далекосяжних збурень: Його

Королевська Величність страждає від тієї форми психічної хвороби, яку добре знають

досвідчені алієністи і яка називається "параноя".

2. Беручи до уваги характер цієї хвороби, її повільний розвиток, безперервність і

тривалість протягом багатьох років, ми вважаємо її невиліковною і заявляємо, що Його

Величність буде все більше втрачати свою інтелектуальну силу.

3. Оскільки хвороба повністю знищила здатність Його Величності до самовизначення, ми

вважаємо його нездатним здійснювати владу, і то не на рік, а на все життя.

Мюнхен 8 червня 1886 року.

Доктор фон Гудден, доктор Хаген, доктор Граші та доктор Хабріх».

Потім до короля були послані чиновники, щоб оголосити, що він є божевільним, позбавлений престолу та заарештований. Але люблячі його селяни й горяни, почувши про це, розлютилися, накинулися на комісарів, віддали їх до рук королівських жандармів, і державний переворот провалився. Однак через кілька годин Людвіг, який ненавидів насильство, розсміявся і відпустив спійманих вовків.

Наступна атака була проведена спритніше, король був ув'язнений і доставлений в замок Берг. Там він стояв перед призначеним йому медичним опікуном, доктором фон Гудденом, головою комісії, яка діагностує на відстані, і запитав його:

- Звідки панові відомо, що я божевільний, пан мене не досліджував?

Гудден відповів:

- В цьому не було потреби. Доказом є наш звіт.

Ґудден був би менш зухвалим, якби він читав Макіавеллі, який вважає першочерговим обов’язком авторів перевороту ліквідацію знаряддя, яке знає занадто багато.

У Мюнхені практичну владу вже перебрав його улюблений дядечко принц Луїтпольд. На місце божевільного, який дискредитував велич трону, королем призначили його брата Оттона, а для цього його довелося вивести з психіатричного лікувального закладу, де він проводив час, ходячи рачки і гавкаючи. Оскільки французи погано розуміють цю мову, не було страху, що вони зможуть спілкуватися з Отто. Але з Людвігом, якого тримали в Бергу, і якого любили люди, вони все ж могли спілкуватися - не один скинутий правитель повертався на трон, коли мав за собою сильного покровителя і підданих...

13 червня 1886 р. Король і лікар прямують до берегів озера Штарнберг.