Страшні оповідання на ніч - Леся, Страшні оповідання на ніч

Усі мовчали. Ніхто не мав заперечень.

– От і славно. Ходімо швидше, бо до ранку плестись будемо.

Ми продовжили свій шлях, і за десять хвилин уже побачили на обрії нашу вулицю. Вона підсвічувалася вуличним освітленням, так що вже підходячи до неї ми вимкнули свої ліхтарики. Насамперед пішли проводжати додому Лесю, оскільки вона жила найближче до поля.

– Ну що ж, – мовила вона, стоячи біля хвіртки. Її собака почув, що хвіртка трохи відчинилася, та почав від цього голосно гавкати – завтра о восьмій, без запізнень. І, так – не забудьте намет взяти.

– А це ще навіщо? – мало не хором здивовано спитали ми.

– Зачекаєте на мене, поки я не закінчу. Думаю, години дві мені вистачить. А потім переночуємо в полі, як у давнину. Ну, як вам ідейка?

Правду кажучи, в полі ми дійсно давно не ночували, хоча дуже полюбляли це діло. Приготувати вечерю на багатті, та пограти в деякі дворові ігри, а на ніч за традицією розповідати по черзі страшні історії. А коли була гітара, то вдавали, ніби вміли грати, і хором співали знайомі нам пісні. У кожного з нас було багато приємних спогадів від кожної такої ночівлі. Можливо, саме це зіграло на руку Лесі, і ми мимоволі погодилися на її авантюру.

– Ти точно хочеш цього? – перепитав я. – Може почекаємо, і разом сходимо, як буде гарна нагода?

Леся звернулася до мене:

– А коли вона ще буде. Сьогодні Назар із дівчатами не захотів, завтра ти, а згодом і я через вас втрачу до будинку інтерес. Знаєш, можливо саме заради цього будинку ми і почали свого часу ходити по пустках у пошуках чогось надприродного, бо на цвинтарі вночі, як виявилося, нічого цікавого не трапляється. Я, звичайно, не вірю, що там щось є, але, дивлячись у ваші залякані обличчя, я все більше хочу повернутися туди. Як мінімум – там багато чого цікавого лежить у підвалі, незаймане. Все, якщо ні в кого немає заперечень – я спати. Не забудьте, завтра о восьмій!

Леся акуратно закрила за собою хвіртку. Гавкання її собаки відхопили також і сусідські. Всі ще з хвилину стояли і розмірковували про діалог.

– Ну? – риторично спитав Богдан.

– Навіть не знаю, що тобі відповісти, Бодя – сказав я. – Я надто виснажений і хочу вже спати. Ходімо проведемо дівчат і розійдемося по хатах. Поговоримо вже завтра.

На тому й розійшлися.

***

Ніч пройшла відносно добре. Заснув я досить швидко, і кошмари зовсім не турбували, проте о третій годині ночі мій сон чомусь як рукою відбило, і десь до шостої ранку я зовсім не міг заснути. Довго крутився з боку на бік, м'яв подушку, але ніяк не міг знайти зручне положення. Лише як почало світати за вікном непомітно для мене очі самі собою зімкнулися, і до полудня я провалявся в ліжку.

А розбудив мене батько, що майстрував щось на задньому дворі, куди виходило вікно моєї кімнати, і голосно гримів інструментами. Я ще пролежав якийсь час у ліжку, поки м'яка ранкова сонливість остаточно не зникла, і потроху почав прокручувати в голові свій майбутній порядок дня. Дійшовши думками до вечора, мене аж пересмикнуло – я знову згадав учорашній похід. Відверто мені дуже не хотілося знову йти туди, бути там, навіть просто ночувати поруч у наметі. Одна тільки думка про настання вечора вже мене пригнічувала. А Леся ще наважилася продовжити його досліджувати. Хто знає, скільки вона пробуде там, усередині, і чого від цього чекати. Але навіть якщо ми не збираємося піти разом із нею, то нам просто необхідно бути поряд. Також я не можу підставити всіх і не прийти сьогодні. Як би моторошно мені не було від усієї цієї витівки – це неприпустимо.

Свій день я став проводити як вчора перед телевізором, переглядаючи наявні відеокасети, і лише інколи виходячи на кухню, щоб поснідати, пообідати, або ж вкотре заварити чай.

– Якийсь мовчазний ти сьогодні, – зауважила мати після моєї третьої чашки чаю.

Я справді так і не обмовився ані словом з нею з тих пір, як прокинувся, не враховуючи звичайного «доброго ранку».

– Га… що? – Не відразу зрозумів я, – Ааа, то я ... Нудно сьогодні, робити нічого. Так «відік» дивлюсь.

– Пішов би краще допоміг батькові, нероба.

Мама завжди вміла знайти мені заняття. Вона часто розпоряджалася моїм вільним часом, і якщо раніше я на ходу вигадував якісь відмазки, то зараз я мовчки і беззаперечно залишив чай ​​на столі і вийшов на подвір'я. Як я тоді подумав, що мати мабуть і сама була здивована моєю покірною поведінкою.

Батька я знайшов уже на передньому дворі біля автомобіля – він схилився над відкритим капотом і щось ретельно ремонтував. Всі двері і багажник теж були навстіж. Неподалік лежала відкрита скринька з інструментами, розкиданими поруч по траві.

– Тату… Тут це… Мати сказала, щоб я допоміг тобі – підійшовши ближче звернувся я до батька.

– Чудово, – не відриваючись захоплено відповів батько, приєднуючи якісь дроти, і перевіряючи їх мультиметром. – Ану йди сюди.

Він повів мене до кабіни. Я помітив, що торпеда була розібрана, і безліч дротів, неначе маленькі змії, гніздилися в кублі на місці під торпедою. Батько взяв із сидіння довгий чорний дріт; один його кінець він приставив у гніздо на панелі торпеди.