Володимир Львович Єшкілєв - Патерн, Володимир Львович Єшкілєв

— Ти серйозно? — запитав Антон помічницю після тривалої мовчанки.

Довшої, аніж дозволяла його керівна і спрямовуюча роль.

— Із задоволенням, — сказала Міла, поклала смартфон на ослін, зустрілася з Антоном очима й не відводила їх доти, доки його погляд не почав блукати декораціями.

На майданчику стало дуже тихо. І так залишалося, аж поки Антон не сказав:

— Я маю таке погодити.

4

У монтажній панували штучні присмерки, створені лампою, спрямованою на синю портьєру. Та відсікала кімнату від прозорої перегородки, від студії, що розташовувалася за нею, та, зрештою, від усього марнотного світу.

Антон із Назаром тонули в обтягнутих блискучою чорною шкірою кріслах, а пляшка з віскі, що стояла на столі, була вже на три чверті порожньою.

Пригубивши янтарної рідини, Назар продовжив свою думку:

— Це, бро, називають «ефектом руйнування скла». От уяви, що ти, типу, в океанаріумі. За товстим-товстим склом акули плавають, скати, восьминоги, таке інше. І ти на них дивишся, гуляєш, приколюєшся собі. Ти у безпеці, вільний. А вони всі в акваріумі та під контролем. Але тут — гоп-стоп! — скло тріскає, і та акула валиться просто на оглядовий майданчик. Із цього моменту — ти в акваріумі. От і в нас таке сталося. Христинка пробила скло.

— Вона не скло, вона формат пробила. — Антон покрутив спорожнілою склянкою, відтак поставив її біля пляшки. — Що ти мене лікуєш. Я теж книжки читав.

— Я не лікую. Я коментую.

— Ти гониш. Ти тупо гониш. Яка там з Христі акула!

— Акула не акула, а Мілу в тебе відбила.

— І що далі?

— Що далі? — Назар потягнувся до пляшки. — А що далі, бро, не нам із тобою вирішувати.

— Ти думаєш, що їм, — Антон ткнув пальцем у стелю, — таке сподобається?

Назар підгріб пляшку до себе. Витягнув корок, примружився на залишки алкоголю.

— Вони мислять рейтингами.

— Ну так, — сказав Антон після паузи.

А після ще однієї паузи додав:

— Я тебе зрозумів.

— Сподіваюся.

— А давай уже не будемо про тих лесбі. У нас є новий герой. Є затверджені меседжи. Є сценарій того випуску, де герой знайомиться з іншими учасниками. Хмара всього є. Нам треба детально пропрацювати історії наших «коротуїв», їхні істерики. Усе, що піде до суботнього випуску. Плюс флешбеки. У сценарії, я тобі скажу, все дуже-дуже неконкретно.

— Я бачив.

— Лайно.

— Флешбеки...

— Повне лайно.

Назар не прийняв виклик. Крутнув своє крісло, забрався в нього з ногами і перейшов на експертний тон:

— Я би казав не про істерики, а про сцени паніки.

І не «коротуїв», а «власників бета-розмірів». Вони бачать власника альфа-розміру і впадають у паніку, тому що їм, — він видобув із шухляди червоний фалоімітатор і махнув ним, наче мухобійкою, — узагалі немає чим крити його бубнового туза. Вони починають біса гнати, кидатися одне на одного й таке всяке. Як варіант — мірятися членами. Треба в райдер3 лінійку вписати. Таку шкільну, пластмасову, бажано червоного кольору.

— Лайно.

— Бро, ти щойно хотів пропрацювати сценарій.

— Хотів.

— Ну так і працюємо. — Фалоімітатор перемістився на стіл і склав компанію спорожнілій пляшці.

— Альфа-розмір, бета-розмір... — Антон витягнув із сумки нову пляшку, відкоркував, хильнув просто з шийки. — Назаре, а в тебе який розмір? Бета? Гамма? Дзета?

— Поміряємось? — кивнув на гумовий виріб Назар.

— Тоді вже точно: акула за кермом, а ми — у багажнику.

Він штовхнув пляшку, та проїхала полірованим столом і, наче кеглю, збила фалоімітатор. Зупинилася просто перед Назаром, не доїхавши до краю кілька сантиметрів. Адміністратор шоу кивнув і підтримав застілля щирим ковтком.

— А ти впевнений, що все це не підстава? — запитав він, видихнувши повітря.

— Тобто?

— А якщо й ми з тобою, і Міла також, є учасниками? Але не на контракті, а «втемну». Вони ж можуть одночасно знімати шоу про зйомки шоу. Повну версію прихованими камерами. У спальнях, туалетах, усюди. Такі речі тепер роблять. Для віп-замовників або закритих клубів. Тоді ми точно в багажнику. Якщо уявити, що так воно і є, то пазл більш-менш складається. Це не Христина б’є скло, це вони б’ють скло.

Антон похитав головою.

Подумав.

Знову похитав.

— Із юридичної точки зору така гра надто ризикована, — сказав він. — Можна й до суду подати.

— Хочеш сказати, що така гра є ризикованою в тому випадку, якщо грають із тобою?

— У будь-якому випадку.

— А ти свій контракт почитай.

— Я читав.

— А ти перечитай. І зверни увагу на сімнадцятий розділ. Той, що має назву «Випадки розширеного трактування форс-мажорних обставин». Там є один такий пунктик, здається дванадцятий, згідно з яким утрата рейтингів прирівнюється до форс-мажорних обставин.

Назар зробив паузу, знову встановив на столі збитий фалоімітатор. Відтак повторив:

— До форс-мажорних обставин, бро. І не інакше. Відповідно, при втраті рейтингів із замовника частково знімається відповідальність за першими чотирма розділами. І, до речі, там не зовсім ясно прописане, що означає оте «частково».

— Там таке є?

— Сімнадцятий розділ.

— Блядь.

— І я про те.

— Та ні, — мотнув головою Антон. — Не вірю. Це вже повна маячня.

— А те, що сьогодні відбулося, не повна маячня?

— Ну...

— Не «ну», а ти мене послухай. — Назар скинув зі столу і порожню пляшку, і гумову модель чоловічого органа. — Послухай. Якась обізяна при всьому паркеті каже, що хоче переспати з Мілою, яку ледве знає. А та бере й негайно погоджується. Та це ж...

— Не кіпішуй. Сам знаєш, що на третій тиждень шоу у всіх дах їде. Тим більше, що обидві — сексі. Ну, не знаю, може, вони в резонанс увійшли. Чи щось таке.

— У лесбійок, бро, не так, як у нас. Там потрібен довгий процес звикання одна до одної. Жінки дуже чутливі до запахів, доторків, емоцій. У них ось так — із першого погляду на труси — не буває. Вони мають певний час побути подругами, притертися, звикнути. Там ритуали важливі та ще купа такого, у що нам з тобою і на гайці не в’їхати. А тут просто шторм... — Назар спробував зобразити шторм, помахав над головою руками. — Та крутіше за шторм. Вагінальний ураган, падіння секс-астероїду!.. Ні,