Iren - Кохана мого боса, Iren

- Ні. – нарешті ковтнув ком, що утворився в горлі, різко відповів. То ось що його турбувало. Мене наче осяяло, а потім знову катком «переїхали». Але як він дізнався?!

- Так... А ти що зробив? – показуючи всім своїм виглядом свою обізнаність в сьогоднішній "пригоді", продовжував допитувати мене шеф.

Зібравшись до купи, я намагався швидко проаналізувати всю ситуацію. Якщо він думав, що я почну кидатись в ноги і просити пробачення, то він погано мене знає. Мій внутрішній стержень не так просто навіть похитнути, не те що зігнути!

- Нічого. – вирішив трішки прикрасити, бо якщо йому насправді не все і відомо, то можна буде якось оминути його "кари".

- А мені відомо дещо інше.

Він встав зі свого крісла і обійшов робочий стіл. Важкою ходою підійшов до мене. Я відчував, що сьогодні навряд чи потраплю додому, але шанс втекти ще був. Малесенький, але був.

- То може ти все таки скажеш мені правду? Доки я даю тобі таку можливість.

- Я все сказав. – подивився йому в очі і відповів правду. Майже. Можливо не всю, але частково було логічно, що я не планував з нею розмовляти. Точніше планував, але не так. Можливо було сказати, що я з нею балакав, але то і розмовою не назвеш, скоріш перекинулись словами та і все.

- Я давав тобі шанс. – він простягнув свою руку, в яку один з охоронців поклав ключі. – Тоді я покажу тобі, що означає недослухатись до моїх слів.