Вікторія Сурен - Прокляття рейлі, Вікторія Сурен

— Тримай, тримай! — наполягає Інес, не відриваючись від процесу, бігаючи очима різкими тутешніми літерами.

На щастя, мене таки відпускають. Магія всередині бурлить, неначе лава. Кольори довкола вже не такі огидні та різкі, а запахи… я так давно не насолоджувалася ними! Але я рейлі, а отже, не збираюся надягати рожеві окуляри та радіти, що за допомогою мага змогла прийти до тями. Мій характер аж ніяк не залежить від кількості магії всередині.

Це так принизливо, так ганебно: благати, щоб істинні маги торкнулися тебе заради сили. Ми ні на що не здатні без їхнього втручання, і таку ганьбу годі стерпіти.

Повільно приймаю сидяче положення, допоки Люциліан Хейг веде своє:

— Академічна форма тут обов’язкова. Чи в тебе якийсь особливий привід розгулювати в чому закортить, неначе якась пані з Терри? 

Терра? Це ніби столиця цієї країни.

— Проарію також видають не для того, щоб ховати. До твого відома, Дільшат, я знайшов тебе на траві непритомною. Ще трохи й Ру викинув би тебе в річку.

Який серйозний тон. Однак неправдоподібний.

— М-м, — обережно беру в долоні тепле горня чаю та надпиваю рідину, яка приємно розходиться тілом. Я потрапила в казку?

Підіймаю руку та змахую нею в бік вікна, намагаючись зачинити його, застосувавши силу стихії, але нічого не виходить. Суджі розповідала, що потрібно відчути потік повітря, пропустити його крізь себе, кров та вени, а потім уже використати. Але це лише теорія, яка без практики мені потрібна, як козі баян.

Сьогодні вперше маю всередині себе силу, якщо забути про перший день в цьому бісовому помийному відрі, коли працівники академії перенесли прямо до гуртожитку та використали мою необізнаність проти мене.

І я докладу всіх зусиль, щоб подібне відбувалося востаннє. Головне: економити магію всередині. Так я зможу протриматися зі здоровим глуздом, чистим обличчям та нормальним апетитом якнайдовше, щоб придумати план для втечі принаймні в місто з цієї ледь незамурованої академії, а тоді вже шукатиму шлях додому.

Вони самі надали мені цей шанс, і тепер Дінару Дільшат не спинити.

— Щось ще? — я схиляю голову набік, іронічно вивчаючи обличчя Люциліана.

Вогневик супиться. Повторюю за ним. Зрозумівши, що на серйозну розмову я не налаштована, Хейг слабо усміхається, легко скинувши показову серйозність. Його обличчя стає трошечки приємнішим.

— Інес, Вам терміново потрібно приставити до цієї дівчини якогось сильного мага, щоб він регулярно наповнював її силою.

Стоп.

Люци підводиться та легко прямує до білих дверей, на яких висять аркуші з назвами захворювань, ліків та власноруч створені малюнки з правилами охорони здоров’я.

Він зупиняється на деякий час у проході та задоволено дивиться в мої нажахані очі. Йому подобається це видовище, те, як я заперечно трясу головою, благаючи взяти слова назад, проте запізно.

— Так і зроблю! — виголошує Інес, а я, за традицією, біжу до вікна. Легко перестрибую через підвіконня та, наче пташка, лечу на волю. Правда, ледве не підвертаю ногу, коли приземляюся на тонкі підбори. Крики Інес лунають услід.

А мені так добре! Усмішка у всі зуби, волосся майорить на вітру, а сили так багато, що я готова зробити колесо!

Добре, це переходить межу.

✯✯✯

Ділюся з вами зовнішністю медсестри Інес!