Страшні оповідання на ніч - Гості на похоронах, Страшні оповідання на ніч

– Необхідно запастися терпінням, – сказала сестра, – Як би нам не хотілося прискорити все це, нам потрібен час. А не вийде – будемо намагатися стукати далі, у прокуратуру.

– Ти маєш рацію, – погодився я і трохи заспокоївся, – Мені необхідно повернутися до роботи. Якщо будеш зв'язуватися з ним, то і мені обов'язково повідом, щоб я був у курсі, добре?

Попрощавшись із сестрою, я поїхав до себе додому.

***

Повернутися до колишнього життя мені допомогли кілька насичених днів на роботі, і пережитий нервовий струс, спричинений моєю неуважністю, через яку наша компанія зазнала збитків. Погрався з моїми нервами також і власник компанії, який під час особистої бесіди, не обираючи слів, не один раз натякнув, що на отримане мною підвищення претендувало чимало компетентніших співробітників.

Тиждень видався для мене несподівано складним, як фізично, так і морально. Повна відсутність будь-яких новин щодо мого брата призвела до відповідного результату – розпач викликав занепад духу і відкрив дорогу невір'ю. Надії, яка раніше панувала всередині мене, наступило інше почуття – почуття сумніву.

Наприкінці тижня мені пощастило мати лише одну коротку телефонну розмову з таємничим детективом, після якої мені анітрохи не стало нічого зрозуміліше. Телефонний дзвінок пролунав рано вранці, коли я ще спав, однак не скажу, що я остаточно прокинувся навіть після того, як підняв слухавку:

– Слухаю, – сонним голосом сказав я.

– Спите? – почувся мені вже знайомий баритон, – Чудово! Я не займу у вас багато часу. Нагадайте мені, будь ласка, від чого помер ваш брат?

– Євген... – я трохи підвівся з ліжка, – Він... стрибнув із даху, з п'ятого поверху.

– А таке запитання, що саме підштовхнуло його на такий відчайдушний крок? – перепитав Володимир Кирилович.

– У нього депресія була дуже сильна. Йому ж і так залишалося жити лічені тижні, – пробурмотів я, – Усі ці невтішні чинники посприяли такому рішенню.

Детектив кілька секунд мовчав, а до мене раптом стало доходити, що цієї інформації я йому не говорив раніше.

– Він був невиліковно хворий... – продовжив я вже трохи невпевненим тоном.

– Дякую, – перебив мене детектив, – Це все, що я хотів почути! Будьте на зв'язку!

– Стривайте! Хвилинку! – вигукнув я, проте було вже пізно. З трубки долинали короткі гудки.

Я одразу ж передзвонив йому, проте детектив ввічливо попросив мене зберігати спокій і очікувати дзвінка – він сам зв'яжеться зі мною, коли настане слушний час. Як виняток – повідомити йому, якщо буде відомо про прийдешній похорон у Боровій.

Сам не знаючи чому, після цього я судорожно зателефонував своїй сестрі. Можливо, я намагався почути слова підтримки або отримати якусь втіху, адже відчував у той момент провину в такій, здавалося б, несуттєвій допущеній помилці. Але після пережитого тижня мені кожна помилка тепер здавалася фатальною.

– Я думала, ти говорив йому про це, – невтішно відповіла Юля, – Це, можливо, і не найголовніша зачіпка в трагедії, яка трапилася, але ж саме з цього все і почалося.

Якраз у цей момент вийшла з душу моя дружина, і я з телефоном поспішив відійти в дальню кімнату. Я намагаюся не ділитися з нею тим, що відбувається, повною мірою, оскільки в її нинішньому становищі небажано турбуватися – розповідаю їй тільки хороше, навіть якщо нічого хорошого насправді не сталося. А ось сестрі телефоном я вже постарався викласти душу на повну, розповівши в деталях, яким напруженим для мене видався тиждень після повернення в місто, і який на цьому тлі вплив на мене мав нещодавній дзвінок від детектива.

– А ще, – підсумував я, – Його стійке мовчання продовжує поглинати мої нервові клітини, і потроху вже доїдати моє терпіння. Мені здається, я скоро збожеволію.

– Ну, ти ж сам казав, – відповіла мені на це сестра, – Що бувають теми, які не зовсім є прийнятними для обговорення вголос із непідготовленими слухачами.

– Присягаюся, – не витримав я, – Якщо я ще раз почую або бодай сам згадаю цю фразу...

Я не договорив, але й не потрібно було – сестра все розуміла і повністю поділяла мою позицію. Замість цього вона сама взяла слово і розповіла у відповідь про свій минулий тиждень. Тримаючи в голові тодішню розмову з детективом у її будинку, за минулий тиждень вона ніби випадково побачилася з усіма сусідами, що були присутніми в похоронній процесії, однак нічого підозрілого виявити не вдалося.

– Хіба що, – додала вона, – дядько Назар, той, що на початку нашої вулиці живе, припустив, що це підступи нечистої сили. Але, його і так мало хто сприймає всерйоз – він вельми побожна людина. Багато років тому, коли той ще підлітком був, він близьку подругу поховав. Так відтоді з головою занурився в релігію. З ним навіть спілкуватися часом дуже важко. Тож не знаю, що мав на увазі Володимир Кирилович, коли розпитував мене за сусідів – передам йому, що все добре, як і завжди. Ах, так, зовсім забула сказати, – я почула, що начебто, – проте мені ще треба точно дізнатися, – що в Мотовилівці хтось помер. Сьогодні планую поїхати туди, заїду до подруги, постараюся докладніше про все дізнатися, і, якщо що, зв'яжуся з тобою і детективом.