Страшні оповідання на ніч - Гості на похоронах, Страшні оповідання на ніч

На кожне його речення ми з сестрою мовчки кивали головами. Далі Володимир Кирилович уже звернувся до мене:

– Тепер із ваших слів. Від сторожа відчутно тхнуло алкоголем і в цей час він мав легкі ознаки алкогольного сп'яніння. Ви підписали протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення і вас відпустили додому. Учора, 24 травня, вас викликали до відділку, де в неформальній бесіді передали копію вашої справи, а також копії трьох близьких до вашої справ, і наполегливо рекомендували зв'язатися зі мною. Я нічого не упустив?

– Начебто ні, – сказав я, – Усе було в точності, як ви зараз описали.

Детектив відкрив свій блокнот.

– Як давно ваш брат наклав на себе руки? – запитав він.

– За п'ять днів до похорону, – швидко порахувавши, відповів я.

Володимир Кирилович зробив швидку позначку в блокноті, після чого перегорнув сторінку.

– Юліє Юріївно, ви місцева, чи не так? – звернувся детектив до сестри. Вона кивнула у відповідь.

– Скажіть, будь-ласка, чи зможете ви ідентифікувати всіх гостей у день похорону?

Юля задумалася на якийсь час, і почала відповідати:

– Ну, з тих, хто заходив до хати висловити співчуття, це були баба Галя, що живе навпроти, дід Тарас, тітка Аня, що ось через паркан живе. Та практично кожен сусід із нашої вулиці, окрім тітки Світлани і дядька Миколи – вони єдині не з нашої вулиці. Далі, як винесли труну на вулицю, то в процесії вже було більше сусідів і людей із сусідніх вулиць. А, і друзі Євгена були, з міста.

– З багатьма з них ви спілкувалися після події? – не відриваючись від блокнота запитав детектив. У ньому він встигав фіксувати кожне ім'я.

– Так, буквально вчора. Новини у нас поширюються швидко, то побачилася практично з усіма – відповіла Юля.

– За найближчий місяць у вас поблизу не було смертей, не пригадуєте?

– Тьху-тьху-тьху, точно не було – перехрестилася сестра.

– А з його друзями, що були того дня, ви зв'язувалися? – цього разу детектив звернувся до мене.

– Так, – відповів я, – У нас було одне коло спілкування, то я відразу сповістив їх про трагедію.

– Нічого підозрілого не виникало? – перепитав Володимир Кирилович.

– Що ви маєте на увазі? – не зовсім зрозумів я.

– Прояв байдужості на почуте, наприклад.

– Та ні, що ви... цього точно не було, – сказав я, – Кожен із них запитав, чим він може допомогти. Але, на жаль, чим вони можуть тут допомогти.

Володимир Кирилович обвів у коло всі написані раніше імена і поставив чергове запитання:

– Окрім тих, кого ви назвали, були незнайомі вам люди? Або ті, хто підозріло поводився.

– Я не всіх знав, – почав я, – Але підозріло ніхто себе не поводив. Усе пройшло спокійно, цивілізовано.

– І для мене не всі знайомі були, – підхопила Юля, – Може, просто сусіди, які проходили повз, з далеких вулиць, що опинилися в той момент неподалік.

Детектив трохи задумався і вписав у блокнот на тому місці, де я помітив знайомі мені слова "Фастів, Велика Снітинка і Вишняки", нові слова "Борова, морг". Після чого перегорнув сторінку, це була вже остання.

 – І наостанок таке запитання, – сказав Володимир Кирилович, і звернувся до Юлі – скоріше за все до вас. Як часто ви відвідуєте кладовище?

– Десь раз на два тижні, – відповіла сестра, – Стежу за порядком, а то буває потрібно бур'ян викорчувати, підмести, квіти полити.

– Дуже цікаво, чи чули ви, щоб хтось скаржився на безлади на могилах? – запитав він.

– Та ні, жодного разу, – на мить замислившись, промовила Юля, – Я, буває, інколи помічаю, що на могилах хтось землю залишив розкинутою, або розкидані квіти, лампади. То може затіяли прибирання.

Володимир Кирилович зробив позначку, закрив блокнот і встав з-за столу.

– Ну що ж, усе, що мене цікавило на цей момент, я уточнив. Тепер мені необхідно відвідати деякі місця для бачення загальної картини, і дізнатися деякі деталі. Вас же попрошу жити як зазвичай, до події, і повідомити мене, якщо раптом згадаєте ще якусь важливу інформацію, або дізнаєтеся, що хтось десь почав готуватися до чергового похорону. Мій телефон у вас є.

Ми провели детектива до автомобіля, після чого повернулися в будинок. Проведений час із детективом, на жаль, не привніс жодної ясності в розслідування – він не розповів жодних своїх припущень щодо побаченого, а лише ставив запитання. За сьогодні розслідування не зрушило ні на міліметр, не з'явилося жодного відчуття впевненості, проте я старанно намагався відганяти думки про візит детектива, як про даремно витрачений час, постійно тримаючи в голові слова слідчого – "Довіртеся мені. А найголовніше – довіртеся йому". Часом це спрацьовувало, але й мій здоровий глузд іноді брав гору. Тому, загалом, після себе Володимир Кирилович залишив радше нейтральне враження, окрім ще більшої невідомості того, чого ж нам варто очікувати.

– Я, напевно, теж буду їхати в місто, – трохи пізніше сказав я сестрі, – Ми зробили все можливе на даний момент – подивимося тепер, що скаже цей детектив. Чесно кажучи, я мало вірю, що з цього щось вийде, але мені дуже хочеться помилятися.