Роза Фаєр - Ненависть при світлі , Роза Фаєр

Глава 27.

Я нарешті усвідомила чому не відчувала небезпеки від Артура. Тому що,він був схожий на мого брата.

Не подумайте нічого поганого. Просто він мене захищав і навіть сказав мені такі самі слова.

Минуло скільки часу і не дивно, що я забула. Тоді все сталося так раптово і спогади були ,як в тумані. А може я просто не хотіла нічого пригадувати.

Це було дуже болісно. Я відчувала зраду батьків. Ми з братом після того випадку не з'являлися вдома.

Лише спілкувалися з бабусею. Вона нічого не знала,але мабуть,здогадувалася,що сталося щось жахливе.

Хоча від цієї жінки можна очікувати всього. Вона повністю відрізнялася від наших батьків. Але сім'я для неї була надто важлива.

Тому,вона підтримала наш вибір,але й не розсварилася з своїми дітьми. Принаймні,я цього не знаю.

За ці два роки я кардинально змінилася. Виросла,помудрішала і робила те, що хотіла.

Працювала,як хотіла і де хотіла. Вдягалася,як мені подобалося і кохалася з тим кого любила.

Так,ви не ослухалися. Можливо це травма або ще щось. Та я не лягала у ліжко лише задля здоров'я і тимчасового задоволення.

Мені потрібно було щось більше. По-іншому я не могла та й не хотіла. Шкода тільки, що всьому прийшов момент.

Все згасало і я рухалася далі. При цьому,я в страшному сні не могла уявити, що історія повториться.

Хоча і не дуже схожа до дрібниць,але суть та сама.

Якщо хочете дізнатися, що я зараз роблю і чим закінчилися наші поцілунки..то слухайте.

Артур сам все перервав. Я не розуміла чому і хотіла ще. Та він чомусь вийшов з авто.

Мені не подобалася така його реакція на наше зближення. Проте,він повернувся за декілька хвилин.

Правда,сів знову на переднє сидіння.

-Вибач..я не мав тебе цілувати,-неочікувано сказав Артур.

-Нічого,не вибачайся,-не знаю, що ще можна сказати.

Я думала, що ми двоє цього хотіли та певно помилилася.

-Ми втратили багато часу,але здається я придумав,як нам виплутатися. Ми повернемося до України. Там буде легше все закінчити. Проте,на літак сідати ризиковано. Там нас можуть чекати. Тому,я пропоную спочатку спочатку перейти по воді,а вже там взяти авто,-ошелешив він мене своїм планом.

-Ти зараз серйозно?-я навіть уявити не можу який це шматок дороги.

-А що в тебе морська хвороба?-знову у його очах був сміх.

І я зрозуміла, що він каже серйозно. А ще те, що іншого виходу у мене не було..

Після цього,Артур знову завів автомобіль,а я лягла трохи поспати. Та сон чомусь не йшов. Я просто лежала з закритими очима і думала.

Про все і ні про що. З одного боку,він правий. Такий спосіб пересування дуже важко відстежити. Проте,це всеодно було важко.

Потрібно скільки сил і ресурсів. А за гроші ми ще з ним жодного разу не говорила. Тим паче, що у мене їх просто не було.

Як і телефону,паспорту чи кредиток. Як він хотів все це провернути,в голову не вкладається.

А ще те чому він так повівся після нашого з ним поцілунку..

Так, знаю, що це не те, щоб мало мене найбільше хвилювати. Та всеодно так було.

Я слабка жінка і мене хвилюють мої почуття. Особливо тоді, коли про інше повністю думає і відповідає чоловік.

Який чомусь різко зайняв усі мої думки і голову . Як я взагалі могла в таке вляпатися. Що собі таке надумала..

Сон таки мене собі підкорив. Все ж вдалася в знаки майже безсонна ніч і пережитий стрес.

Я проспала до середини ночі,але прокинулася,бо зрозуміла, що ми стоїмо на місці. Роззирнувшись навколо я побачила обриси дерев. Знову ми опинилися у якомусь лісі.

Проте,не це привернуло мою увагу. Артур спав на місці водія, поклавши голову на кермо. Враз мені стало так його шкода.

Він цілий день їхав і навіть не може нормально відпочити. Так як я зайняла собі найбільш комфортне місце і спокійно спала.

Мабуть,він не хотів мене будити чи тривожити. Тому,обрав зовсім незручну позицію для відпочинку. Хоча в такому випадку це так точно не можна назвати.

Завтра вранці він буде себе відчувати ще гірше,ніж сьогодні. Краще напевно його збудити. Я маю права,хоч і не при собі,але вже виспалася.

Таким чином,він зможе нормально відпочити. Хай тільки скаже куди мені їхати.

Я виходжу з авто і відкриваю передні дверцята. Далі тягнуся до Артура, щоб розбудити. Та чомусь затримую руку в повітрі.

Зараз він виглядає не так,як вдень. Такий спокійний, врівноважений і так солодко спить. Його широкі плечі плавно підіймаються,а руки.. просто видають свою міць.

Перед очима одразу ж постає вигляд його оголеного торсу. Мммм... хоча про що я таке думаю.

Всьому винен адреналін. Впевнена, що саме він так збуджує і нагріває наші з ним почуття. Перед кінцем завжди хочеться просто насолодитися тим, що залишилося.

Звісно,я не збираюся зараз вмирати. Він, думаю, також. Та всеодно незрозуміло,як вся ця історія закінчиться.

На жаль,щасливе закінчення буває лише у фільмах і книжках. Саме тому ми тікаємо у світ ілюзій,щоб вірити, що все недарма.

Вкінці принц всеодно врятує бідну дівчину і неодмінно на ній одружиться. А далі,як завжди в них з'являться діти і вони будуть жити довго і дуже щасливо.

На жаль чи то на щастя, ніхто не показує їхнє життя через рік. Коли побут трохи притупить почуття і почнуться сварки на пустому місці.

Звичайно,цього може й не бути. Я вже точно за всіх не говоритиму. Та чомусь навіть і у здорових сім'ях є суперечки.

По-іншому не можна. Двох різних людей не будуть грати під одну дудку. Інакше вони втрачають власне я і забувають про себе.

Роблячи все,щоб інша людина була щаслива,сам таким не будеш. Та й не завжди сварка це погано.

Вона може іноді і підігріти почуття. Хіба не відомо,що найкращий секс буває саме після сварки.

Коли звільняєш свою душу,а потім вже і тіло..

Я не втрималася і провела рукою по його волоссі. Воно було доволі гладким,але все ж де-не-де траплялися жорсткі місця.

Саме так я б описала Артура. Хоча він ще досі для мене є загадкою. Оскільки, нормально ми з ним ще не говорили. Можливо це в ньому мене і приваблює.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍