Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 45

Мчать лісом іржаве листя, руді лисиці - вісники смерті. Літній паяц утік за лаштунки, яблуко сонця нашпилювавши на рожен. Бути мені закоханим і бути нелюбимим, шукати вічно і вічно йти. Тиху пісню співають пілігрими, музика тягнеться в райські кущі. Фатум - сумна стара діва, слідом за мною дорогами крокує. Що мені до цього тлінного тіла? - За поворотом настане інше життя, якщо може таким називатися. Усю мою кров замінили чорнила. Я обіцяв ніколи не здаватися, вихваляючись просто мускульною силою. Тільки розум мій - картковий будиночок, тендітна вежа піщаного замку. Скоро його руйнування торкнеться, миттю зламавши ненадійні рамки.

Ні, мені вже не втекти від прокляття - немов клеймом на грудях: ''приречений''. Сільфи, мої ефемерні брати, збийте над озером пінні хвилі. Тліє у вогнищі зів'яле щастя. Сонячний промінь безтурботного світу гине в печалі розімкнутої пащі, не проникаючи в межі квартири.

Немає позбавлення. Скинувши черевики, куртку недбало залишивши в передпокої, я вибираю кольорові картинки снів дивовижних, снів несхожих. Тільки в забутті бачиться вихід, біль марно лікувати алкоголем. Сірник згорає, миттю спалахнувши, не відроджуючи згаслу волю. Бродять будинком сумні тіні, бліді тіні, як відлуння тих, хто пішов. У старому будильнику мається час, метається час, як спійманий шершень. Осінь ліниво рахує тижні, обличчя, до яких уже не повернутися.
Я засинаю в обіймах ліжка.
Тільки чи зможу,
чи зможу прокинутися?

ДЖІО РОССО

________________________________________________________________________

- Адаме, прокидайся! - я різко зіскочила з ліжка і негайно почала піднімати чоловіка.

Незважаючи на свій вовчий слух, чоловік одразу очі не розліпив. Я підійшла до нього ближче і почала смикати за плече. Коли червоні очі спрямувалися на мене, я відійшла далі. Сало на секундочку страшно, що він зараз у трансі і можуть спрацювати захисні інстинкти.

- Адаме, нам терміново потрібно їхати! Не можна зволікати ні секунди! Благаю, повір мені, я знаю хто вбивця.

Чоловік різко піднявся з ліжка. І вже з повною серйозністю дивився на мене, але я відчувала, як у повітрі пахло переживанням.

- Поясни, що сталося? Я нічого зараз не розумію. - не розумієш, коханий, але вже натягуєш штани.

- Мені наснився сон. Там була моя лисиця, ми говорили... точніше, в гляделки грали, у старому бабусиному будинку, в якому ми раніше жили. Я знаю, хто може бути вбивцею!

- Мені зовсім це не подобається, Алекса. У мене в самого є припущення, хто за всім стоїть, але мені не хочеться думати, що це хтось із твого оточення.

- Не зовсім із мого...

З номера ми вибігали як прокажені. Я судорожно шукала мобільник у сумці, і розуміла, що зустріти Адама - це була доля. Я була величезною дурепою, що не помічала нічого раніше. Батьки лише були відволікаючим маневром, справжнісінький ворог ховався в тіні, щоб у найнезручніший для нас момент - зробити свій хід. Ось для чого був спланований приїзд батьків, якої б високої думки не була про себе мама, вона всього лише пішак у цій грі за трон. Чортова гра в шахи! Якщо хтось вирішив, що на моїй родині можна відігратися, то вони глибоко помиляються!

Сонце вже виблискувало всіма своїми променями, а ми знову були в дорозі. Мені не вірилося, що ми нарешті можемо вирішити всі наші проблеми і опинитися вдома. У своїй милій рідній спальній кімнаті...

Ми проїжджали вже знайомі будиночки у відьомському поселенні, щойно встигли помітити ярмарок. Чотирнадцята світанкова лінія... У відьом це було свято. Як у людей, звичайні ярмарки, але з незвичайним товаром. Трави, спеції та еліксири... Книги, амулети. Усе, чого бажає ваша душа, - можна знайти тут. Я знову картала себе за дурість, що не згадала, не здогадалася раніше. 

Машина різко загальмувала навпроти старого занедбаного будинку. Я була тут уві сні, і прожила першу половину свого дитинства з бабусею. Потім ми переїхали, я навіть не знала справжньої причини.

- Адаме, мені страшно йти туди самій, ти зайдеш зі мною? - ми не могли з чоловіком відчувати присутність будь-якої з відьом, бо їхній запах ретельно приховували трави. Лише молодих відьом можна було вистежити за запахом, оскільки вони ще не мають практичної роботи із зіллєварінням і лікуванням.

Чоловік витягнув ключі з машини і вийшов разом зі мною. У будинку було запорошено й брудно, але тільки на першому поверсі. Коли я пройшла на другий поверх, я побачила ті самі чисті коридори й кімнати.

- Ну і змусила ж ти мене довго чекати, лисиця...

Я почула старий голос, і зліва побачила літню жінку. Вона не виглядала злою, але з її образу було зрозуміло - відьма.

- Вибачте, ви мене знаєте?

- А ти хіба мене не пам'ятаєш, Алекса? Хоча не дивно, адже востаннє ми зустрічалися, коли тобі було всього лише чотири роки... - стара підійшла ближче, і схопила моє зап'ястя.

  Як у безглуздому фільмі, мою голову прострелив легкий біль і різко замигали картинки спогадів. Чай, літо, бабуся і гості... Мій зайчик, якого я не випускала з рук... Гральні карти... чи ні, ворожильні. Усі гості відьми.

- Вибач, простіше було показати, ніж змушувати тебе згадати самостійно. Ми б втратили надто багато на це часу.

  Я подивилася на Адама, і бачила як він трансформувався. Я вірила словам старої, вона говорила правду, але чоловік все одно був напоготові.

- Вам є, що розповісти мені? Не дарма ж ви відтворили заклик контакту звіра з людиною...

- Так, мила, на це витрачається сила-силенна чаклунських сил, але мені потрібно вас попередити. Я знаю, що клан перевертнів потерпає від уже серійних убивств... - жінка кинула погляд на Адама. - відьми в цьому замішані, я винна послугу твоїй бабусі, Алекса, тому допомагаю. Свого часу вона мені дуже допомогла, я в неї в боргу.

Жінка запросила нас у мою колишню кімнату, де ж був накритий стіл. Мене лякало практично все. Чому вона живе тут? Чому тільки другий поверх у хорошому стані?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍