Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 44

І знову земля ніби пішла з-під ніг, було страшно подумати, хто жертвою міг бути цього разу. Моя лисиця підібгала хвіст, було важко спостерігати, як альфа всередині закипає, його не тільки непокоїла вся ситуація з убивствами, а й неабияк дратувала. Не вперше я помічаю в нього роздратування і почуття легкого гніву, разом із цими емоціями змінюється і його запах. Мені боляче було бачити його таким. Чому все так швидко скотилося в безодню? Я не розумію. Чому за солодким пряником, різко слідує батіг? Боляче, дуже боляче. Хотілося стиснутися в грудочку і сховатися від усіх у теплому й темному місці.

Адам відчув мій біль. Він підійшов ближче й обійняв мене. Усе, на що я могла бути здатна в той момент, обмежилося лише рухом, який дав мені змогу втупитися йому в груди і простояти так близько хвилини.

Коридор, який весь час був порожній, почав наповнюватися час від часу, людьми. Кроки прискорювалися, сповільнювалися. Я прислухалася: у когось була легка, у когось тверда хода. Якого це - жити і не думати про виживання твоєї раси? Коли ти живеш, і твій народ не бореться за землі, люди не оскаржують ватажків, а ватажки розумні, мудрі й сильні. Хоча, на це питання навіть люди були нездатні відповісти, адже, якщо згадати всю їхню історію, то в ній траплялися пригоди й гірші, ніж політично-радикальні погляди моїх батьків. Ніколи не думала, що зіштовхнуся будь-коли з такою проблемою, адже в моєму розумінні, сім'я - це гармонія, розуміння і любов. Мабуть, мислила безглуздим стереотипом. Сумно, адже скільки б я не мріяла про нормальну сім'ю - її в мене не було. Була тільки бабуся, картини і подруга. Як мило, міні-набір для щастя.

Чиясь ходьба коридором закінчилася, і я вирішила, що треба перевірити свою сумку. Речей було не багато, але я сподівалася, що на перший час буде достатньо. Перед чоловіком було ніяково, через наш план, у нього не було можливості прихопити свої речі. Ось тільки тепер у нас усе могло піти під три чорти, бо якщо чоловік не турбуватиметься за свій народ і не розв'язуватиме проблему, його скинуть. А цього не можна допускати, адже я знаю, як багато для нього має значення шанс подарувати процвітання всім, а особливо клану перевертнів. Подарувати мир, і показати, що можна взаємодіяти і жити разом. У любові, підтримці та дружбі.

Адам стояв і просто спостерігав за мною, а потім, не витримавши картини, де я почала перевдягатися в піжаму, підійшов ближче, схопив за стегна і сказав :

- Мені плювати на все, я кохаю тебе, Алекса. Сьогодні я вирішу все, і завтра зранку ми вирушимо на море. - я була в легкому-м'якому шоці. Було важко правильно сформулювати запитання, на яке відповідь усе ж таки була потрібна.

- Але як же вбивства?

- Убивця через жертв намагається дістати до мене. Мої здогадки з кожним днем міцнішають і буквально завтра, я вже зможу зловити його. Дай мені тільки сьогоднішню ніч, я все встигну і ми поїдемо. Тижня на два.

  Уперше в житті слова чоловіка не вселяли почуття довіри і впевненості. Я турбувалася ще більше, ніж якби ми були в будинку з моїми батьками. Здається, черв'ячок сумніву все ж почав гризти мене зсередини. Тепер уже красиві апартаменти не приносили жодної радості. Було таке відчуття, ніби прийшла пора сказати: "Здрастуйте, ПМС!"

Я відчувала себе дівчиною, яка все таки підхопила біполярний розлад. Ще кілька годин тому, я була задоволена нашим розкладом подій, але ось тепер... Мене лякали часті напади на перевертнів, щира надія залишалася, хоча б при думці, що з іншими кланами все гаразд.

Бісило навіть те, що коли Адам сідав на стілець, він не засунув його назад, і тепер, для погляду перфекціоніста, стільці стояли в жахливому не гармонійному вигляді!

  Уже котрий день, моя лисиця бунтує, я не розумію, чого тварина бажає. Мені важко ще визначати її  знаки і натяки, але одне я знала точно - розклад наших подій їй не подобався теж, і моя слабкість їй не подобалася. Слабкість людини. А зараз я почувалася безумовно дуже слабкою. Ні на що не вистачало сил, бажань і думок. Усю мене поглинула лише паніка і параноя. Від цього ставало страшно. Я боялася втратити свій ідеальний світ, у якому лише - я і він. Який кошмар, обіцяна казка. Все руйнувалося навіть не встигнувши початися.

 Я не хотіла падати в депресію, тим паче, що це слово в сучасному світі звучало занадто пафосно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно