Ерін Хантер - Вогонь і крига

Щойно рушивши до Громового воєводи, Вогнесерд відчув, як Леопардошубка вкусила його за лапу і кинула на землю.

— Ти! — прошипіла воєвода Річкового Клану. Востаннє вони зустрічалися ще на тому кам’яному виступі, де загинув Білокіготь.

Вогнесерд відштовхнув її та перекинувся на спину. Надто пізно він збагнув, що відкрив їй своє м’яке черево. Леопардошубка не гаяла ані миті. Вона кинулась уперед і налетіла на нього з усією своєю силою. Вогнесердові забило дух, а за якусь секунду він відчув, як її кігті впиваються йому в живіт. Він зболено закричав. Перш ніж його очі заплющились, рудий вояк побачив Тигрокігтя, що сидів на краю галявини і дивився на нього холодними, байдужими очима.

— Тигрокігтю, — завив Вогнесерд. — Допоможи!

Але Тигрокіготь навіть не поворухнувся. Просто дивився, як Леопардошубка знову, і знову впивається кігтями у Вогнесерда.

Сліпа лють додала Вогнесердові сил. Він бився крізь біль, поки зрештою не підібгав задні лапи і вдарив ними Леопардошубку в живіт так сильно, як лише міг. Обличчя Річкової воєводи скривилося від шоку, коли Вогнесерд трохи підняв її на лапах і відкинув на протилежний кінець галявини. Рудий вояк підвівся і глянув прямісінько на Тигрокігтя, палаючи від болю й люті. Воєвода Громового Клану відповів йому поглядом, сповненим неприхованої ненависті, й пірнув прямісінько в гущу битви.

Потужний удар збоку знову вибив Вогнесерда з рівноваги. Озирнувшись, він побачив Каменешуба. Річковий вояк наготувався для ще одного стрибка. Вогнесерд останньої миті відійшов убік, тож Каменешуб влетів прямісінько в Білошторма. Громовий кіт повернувся і схопив його за карк. Вогнесерд хотів було підбігти і допомогти білошубому воякові, але чиїсь пазурі спинили його, глибоко впившись у стегна. Він озирнувся на нового нападника і побачив лискучу сіру шерсть. То була Срібнострумка.

Із мордою, перекошеною від шалу битви, вона налетіла на нього. Її очі налилися кров’ю, ясно було, що вона не впізнає Вогнесерда. Кицька відвела лапу назад, і він побачив, як зблиснули її довгі пазурі. Вогнесерд уже заплющив очі, готуючись до удару, коли почув до болю знайомий крик.

— Срібнострумко! Ні!

«Сіросмуг», — подумав Вогнесерд.

Срібнострумка завагалася, труснула головою і, безгучно зітхнувши, упізнала Вогнесерда. Тоді знову стала на чотири лапи, широко розплющивши очі від шоку.

Вогнесерд, запалений битвою, відреагував інстинктивно. Не думаючи, він стрибнув просто на Річкову кицьку і кинув її на землю. Вона не борсалася, коли він відкинув її голову і наготувався впитися зубами в плече. Але, піднявши очі, Вогнесерд відчув на собі погляд Сіросмуга. Сірий вояк нажахано спостерігав за ними, стоячи на краю бойовища.

Вираз болю й недовіри на його обличчі привів Вогнесерда до тями. Він спинився, втягнув пазурі й відпустив Срібнострумку. Кішка вислизнула від нього та розтанула в хащах ялівцю. Вогнесерд, досі ошелешений, дивився їй услід, а Сіросмуг кинувся за нею.

Однак Вогнесерд досі почувався, наче за ним стежать. Він роззирнувся і зустрівся поглядом із Темносмугом, який сидів на протилежному кінці галявини. Вогнесерд здригнувся. Сіросмугові любощі зрештою вилізли йому боком, обернувшись зрадою Клану: він відпустив ворожого вояка! Що встиг побачити Темносмуг? І нараз Вогнесерд почув, як Вітрогон гукає про допомогу. Вояк відчайдушно зітнувся у двобою з Ночезором, віроломним провідником Тіньового Клану. Вогнесерд кинувся на підмогу.

Ні на мить не завагавшись, рудий вояк стрибонув Ночезору на спину. Провідник люто заверещав, коли Вогнесерд потягнув його назад, глибоко увігнавши пазурі. Лише кілька місяців тому він пліч-о-пліч воював із цим котом, допомагаючи йому вигнати Зорелома. Тепер же він влився зубами в плече Ночезора з не меншою люттю, аніж раніше в колишнього Тіньового провідника.

Ночезір заквилив і заборсався, вириваючись від Вогнесерда. «Цього кота не просто так обрали провідником», — думав Вогнесерд, намагаючись втриматися на його спині. Ночезір вирвався, але Вітрогон був уже напоготові. Він стрибнув уперед, і двоє вояків покотилися через усю галявину. Вогнесерд спостерігав, як вони борються і борсаються, вираховуючи ідеальний момент, щоб стрибнути і приземлитися простісінько на спину Ночезора. Цього разу він ударив сильніше, готовий до того, що ворог пручатиметься. Але Вітрогон також не відпускав. Разом вони били і кусали Тіньового провідника, аж поки той голосно не завив. Тоді Громові коти відпустили його, позадкувавши, однак тримаючи кігті напоготові.

Ночезір підвівся і засичав. Вогнесерд бачив лють у його очах, але провідник Тіньового Клану розумів, що його побороли. Він позадкував, роззираючись галявиною, на якій майже всі його коти зазнавали поразки. Ночезір скомандував відступ. Нараз його вояки вийшли з бою й услід за провідником покинули табір крізь хащі ялівцю, що ріс довкруж. Річкові вояки залишилися самі проти Вітряного та Громового Кланів.

Вогнесерд спинився перевести подих, намагаючись повіками змахнути кров, що заливала очі. Тепер Білошторм зітнувся з Леопардошубкою, поруч із ним — Мишошубка. Піскошторма билася з Річковим вояком, майже вдвічі більшим за неї. Але її суперник був і удвічі повільніший. Вогнесерд спостерігав, як Піскошторма в’ється і кружляє навколо нього, збиваючи Річкового вояка з пантелику.

Порохошуб бився з димчасто-чорним котом неподалік від неї. Вогнесерд упізнав Чорнокігтя, Річкового вояка, що колись невдало полював на кролів на плоскогір’ї. Порохошуб уперто ухилявся від спрямованих на нього укусів та ударів. Щоразу, коли ворог заносив лапу, молодий вояк був готовий до нападу. Йому не потрібна була допомога, та й Вогнесердові здавалося, що Порохошуб не подякує йому за втручання в цей бій.

А де ж Кривозір? Вогнесерд пошукав поглядом провідника Річкового Клану. Знайти його було нескладно. Тіньовий Клан утік, тож на галявині побільшало місця. Світлий кіт зі скривленою щелепою припав до землі, один на один проти Тигрокігтя. Двоє вояків впивалися поглядами, загрозливо махаючи хвостами. Вогнесерд відчув, як у його жилах гучніше зашумувала кров, поки він вичікував, щоб хтось наважився на випад. Кривозір стрибнув першим, але Тигрокіготь заввиграшки відстрибнув убік, і провідник промахнувся. Тигрокіготь краще все розрахував — він повернувся і приземлився на спину Кривозора. Громовий вояк міцно схопив Річкового провідника своїми довгими кігтями, і той розпластався на землі. Вогнесерд, затамувавши подих, спостерігав, як Тигрокіготь стрибнувши вперед, глибоко впився в шию Кривозора.

Вогнесерд сторопів. Тигрокіготь справді вбив Річкового провідника? Зболений виск Кривозора свідчив про те, що вояк не влучив у хребет. Але цей удар завершив битву. Тигрокіготь відпустив суперника, і той, завиваючи, кинувся до входу в табір. Щойно Кривозорів хвіст зник у тунелі, його вояки також відступили і кинулися за ним.

За якусь мить у таборі Вітряного Клану запала мертва тиша, тільки вітер завивав над кущами ялівцю. Вогнесерд роззирнувся. Громові коти були втомлені й пошарпані, але Вітряним котам