Ерін Хантер - Вогонь і крига

— Вогнесерде! — покликав Тигрокіготь. Рудий вояк поквапився до них, а воєвода нетерпляче кинув йому вслід: — Ти приніс це кошеня до Клану, ти з ним і розбирайся.

Вогнесерд глянув у вічі Тигрокігтя. Він знав, що воєвода змушує його вибирати: або приєднатися до бойового загону і воювати на боці Клану, або подбати про свою кицюнячу рідню. Увесь патруль безмовно чекав, поки вояк заговорить.

Вогнесерд знав, що битиметься за Клан, але не міг пожертвувати сестриним кошеням. Хмарка повинен був відвести інший кіт. Але без якого вояка зможе обійтися патруль?

— Орляколапе, — звернувся Вогнесерд до Сіросмугового новака. — Будь ласка, відведи кошенят додому!

Вогнесерд гадав, що Сіросмуг запротестує, але сірий вояк не зворухнувся, коли його новака відправили до табору.

Орляколап опустив хвоста, аж Вогнесерд пожалів малого.

— У тебе попереду буде ще багато битв, — пообіцяв він.

— Але, Вогнесерде, ти ж казав, що одного дня ми будемо битися пліч-о-пліч! — вигук Хмарка відлунив поміж дерев.

Тигрокіготь насмішкувато глянув на Вогнесерда. Той відчув занепокоєння, коли патрулем прошелестіло здивування від цих слів малого кошеняти, але не показав свого збентеження.

— Одного дня так і буде, — нявкнув він. — Але не сьогодні!

Біле кошеня розчаровано опустило плечі, а Вогнесерд полегшено зітхнув, спостерігаючи, як Хмарко неохоче приєднався до решти кошенят і всі вони услід за Орляколапом рушили до табору.

— Я здивований твоїм вибором, Вогнесерде, — чмихнув Тигрокіготь. — От уже не чекав, що ти так будеш рватися в цю битву.

Вогнесерд вирячився на Тигрокігтя, відчуваючи, як кров біжить жилами, так що все його тіло запульсувало люттю.

— Шкода, що ти не рвешся! — відрубав він. — Вітряні вояки гинуть, а ти тримаєш нас тут замість того, щоб дати клич!

Тигрокіготь востаннє з відразою глянув на рудого вояка, тоді відкинув голову і завив, перш ніж кинутися до табору Вітряного Клану. Вогнесерд та інші бігли за ним повз Чотиридерево до узвишшя, за яким починалося плоскогір’я. Вони рухались одне за одним, а сніг глушив їхні кроки.

Коли коти вибігли на верхівку, Вогнесерда мало не збила з лап хуга, така люта, що вуха скручувалися в трубочку. Мисливські угіддя Вітряного Клану здавалися ще пустельнішими, ніж завжди, бо весь ялівець позасипало снігом.

— Вогнесерде! Ти знаєш дорогу до табору Вітряного Клану! — прокричав Тигрокіготь проти вітру. — Веди.

Воєвода сповільнився, щоб пропустити його наперед. Вогнесерд замислився, чого б то Тигрокіготь настільки не довіряв Одновусу, що не дав йому, воякові Вітряного Клану, вести їх уперед.

Він глянув на Сіросмуга, сподіваючись на допомогу, але сірий вояк сидів, понуривши голову й опустивши плечі, а вітер куйовдив його густу шубку. Від нього допомоги чекати не доводилося. Вогнесерд звернув свої очі до Зоряного Клану та помолився, щоб він скерував його.

І ось несподівано для себе він упізнав обриси землі навіть під снігом. Онде борсуча нора, а з того каменя Сіросмуг оглядав місцевість. Вогнесерд ішов на обриси, які пригадував ще зі своєї із Сіросмугом мандрівки, аж поки не дійшов до улоговини, яка позначала Вітряний табір.

Рудий вояк спинився на гребені.

— Тут, унизу! — крикнув він.

Наступної миті вітер ущух, і знизу долинули звуки битви — верески і завивання котів-вояків.

Розділ 30

Тигрокіготь люто зашипів до своїх вояків, так що вони почули його навіть крізь хугу.

— Білошторме, чекай, аж поки почуєш мій клич! Одновусе, ти заведеш нас до табору, а далі ми самі.

Одновус кинувся униз схилом, прямісінько до засніжених кущів. Тигрокіготь біг за ним, далі — Темносмуг. Вогнесерд обігнав сірого кота посеред вузенького тунелю, що вів до табору Вітряного Клану. Ялівець був так само густий і колючий, як тоді, коли він був тут востаннє. Сіросмуг і решта вояків зосталися на схилі — свіжа хвиля атаки, готова вдарити після першого зіткнення.

Вогнесерд спинився, вражений видовищем, яке зустріло його на галявині. Коли він приходив сюди востаннє, на пошуки запахів, які б вели до Вітряного Клану, це місце було порожнє й безмовне. Зараз же галявина повнилася котами, що катулялися, дряпалися, билися одне з одним. Одновус казав правду: Вітряних котів було безнадійно менше. На краю галявини стояла свіжа група Тіньових і Річкових котів, але у Вітряного Клану підмоги не було. Бились усі: новаки і старійшини, вояки і королеви.

Вогнесерд помітив Ранньоквітку, що зітнулася з вояком Тіньового Клану. Вітряна королева була виснажена і налякана, її хутро позбивалося неохайними ковтунами. Вона спритно ухилялася, знову і знову кидаючись на нападника, проте він був значно більший і, зрештою, легко звалив її могутнім ударом.

Із гучним вереском Вогнесерд стрибонув, приземлившись прямісінько на плечі Тіньового кота. Він міцно вчепився, поки здивований вояк заборсався, намагаючись вирватися. Ранньоквітка глибоко вчепилася пазурами в задню лапу кота, а Вогнесерд повалив його на землю. Тіньовий вояк з останніх сил вирвався. Він прожогом влетів у таборову стіну і видерся назовні. Ранньоквітка вдячно глянула на Вогнесерда і знову кинулася в бій.

Вогнесерд роззирнувся, струшуючи з носа краплини крові. Свіжі патрулі Тіньового та Річкового Кланів приєдналися до бою. Прихід Громового Клану на якийсь час зрівняв сили, але тепер потрібна була підмога. Вогнесерд почув могутнє відлуння кличу Тигрокігтя, а за мить на галявині білим вихором вибухнув Білошторм, за ним увірвалися Сіросмуг, Вітрогон та всі інші Громові коти.

Вогнесерд схопив Річкового вояка, шматуючи його однією лапою, а другою тримаючи біля землі. Він перекинув кота на спину і впився йому в черево кігтями задніх лап. Річковий кіт рвонув убік і врізався у Вітряного вояка. Той здивовано озирнувся. Вогнесерд миттю впізнав Одновуса і спостерігав, як той загарчав і кинувся на нападника, ні на мить не загаявшись. Вогнесерд бачив полум’я, що яріло в його очах. Він, безсумнівно, сам довершить цей бій.

Вогнесердову увагу привернуло знайоме сичання. Сіросмуг зітнувся із сірим Тіньовим котом. То був Мокролап — вояк, що допоміг їм позбавити Тіньовий Клан від Зорелома. Ці двоє гармоніювали один з одним. Сіросмуг відштовхнув Мокролапа задніми лапами й озирнувся, зустрічаючи нового нападника. Вогнесерд бачив Річкового кота, що стояв просто позаду Сіросмуга. Навіть крізь гамір битви він почув, як кров шумує в його вухах. Чи наважиться Сіросмуг напасти на одного з родичів Срібнострумки?

Сіросмуг стрибнув, і Вогнесерд затамував подих. Але замість Річкового кота його друг приземлився на ще одного Тіньового, який стояв трохи поодаль.

Вогнесерд почув, як його гукає Тигрокіготь. Повернувши голову, він побачив вояка на іншому краю галявини. Там бій був найжорстокіший, коти з усіх Кланів билися в