Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Ну, і повернувся я до жінки. Почали, як ото вона заходить і вперше бачить. З переляку справа трохи не клеїлася, але потім очі заплющив, Ізабеллу згадав, і пішло-поїхало. Вже і так, і сяк, керує Олексій. Вже і в мене сили немає, тільки думками про Ізабеллу і рятуюся.

— Стоп, знято! — нарешті крикнув Олексій, який у цьому кутку був за головного. Підвівся він з-за свого ящика, підбіг, потиснув мені руку.

— Дуже добре все вийшло! Дякую. Тепер відпочивайте, а зараз змінити декорації!

Олексій побіг далі, навколо мене почали метушитися люди, які за десять хвилин зробили з кутка цілу кімнату в палаці. Я одягнувся і відійшов убік. Ізабелла принесла мені миску горішків і наказала їсти.

— Це корисно для чоловічої сили.

— А мене точно не арештують за все це?

— Ти подивися, що далі буде! — посміхнулася вона.

А далі було зовсім страшне. До кімнати увійшли чоловік та жінка Я коли їх побачив, то мене аж заціпило. Бо це були государ імператор та матінка-імператриця Олександра Федорівна] Ну, не вони, але дуже вже схожі. Чоловіка я ще вчора примітив, але він був без бороди, то я не впізнав. А ось зараз, із бородою і в мундирі, ну точно ж государ! Так само й імператриця. Ось вони цілуватися почали, я відвернувся, щоб цього сорому не бачити.

— Чого це ти? — питає в мене Ізабелла і за оселедець смикає. Я ще про нього згадав. От як мені у Ромнах з ним з’явитися, з оселедцем цим? І так мене підозрюють, що бунтівник і начальство не поважаю, а то ж зовсім з’їдять, бо подумають, що мазепинцем став! Голити його доведеться. А приїду лисий, наче коліно, так перемивати мені кістки почнуть, де це я волосся втратив. От же клопіт. Я ото зітхаю від думок сумних, а Ізабелла сміється.

— Ох, Мокію, ну який же ти темний! Чого ти так за царя переймаєшся?

— Ну, він же государ імператор.

— То плюнь на нього і про себе думай. І горішки їж. Тобі ще сьогодні попрацювати треба буде.

— Знову той, на соломі когось м’яти? — питаю я, а сам думаю, що робота то приємна, але якби ще з Ізабеллою! Ото б воно.

А тим часом государ з імператрицею вже лаються. І з такого приводу дурного, що соромно й сказати. Мовляв, у государя той, як то прості люди кажуть, висяк. Не працює довбня. Валяється, як п’яний під парканом Обвис півник. Ну, і багато ще інших висловів. Оце таке вигадати!

— Та це ж дурня! — встряю я. — Ну як може бути висяк, коли це ж самодержець всеросійський, помазаник Божий! Ну що ви брехню знімаєте!

Олексій посміхається, патлатий кричить, щоб не заважав.

— Мокію, сиди тихо, люди працюють! — наказує Куровський.

Я тільки головою кручу, а сам думаю, що тільки бунтівники могли оце таке вигадати про государя, що він як чоловік слабкий. Але на цьому негідники не зупинилися! От полаялося подружжя і пішли Його Величність кудись, а Государиня залишилася біля дзеркала. Сидить, чепуриться, коли прийшов Абрам Зробили з нього жида, щоб уже ніхто не помилився: з пейсами, у ярмулці, жилетці, капелюсі. Такий жид, як ото з малюнків. Тільки зайшов і одразу до государині. І вона, ні щоб стражу покликати, відштовхнути негідника, — сама до нього кинулася обійматися та цілуватися! Чесне слово, ось так і було!

Ну, далі це вже я дивитися не зміг і пішов геть. Хотів надвір вийти, але двері нагору зачинені. Покрутився я, побачив ще одні двері. Пішов туди, може, думаю, є-таки вихід. Коли чую, там розмова триває. Я і принишк біля дверей.

— Після закінчення роботи треба буде поїхати з Одеси, бо нас шукають кримінальники, — впізнаю голос Іполита Михайловича.

— Невже не можна їх налякати? — а це Куровський. — Бандити кляті! Цей Крік зовсім знахабнів! Треба виписати бойову групу і прибрати його! — патлатий дратується.

— Ми не можемо воювати на два фронти: і проти поліції, і проти бандитів. Краще б заплатили Кріку, і не було проблем.

— ЦК ніколи не погодиться на виплату грошей бандитам! Грошей, які дістаються нам важкою працею, кров’ю наших товаришів! — урочисто каже Куровський.

— Генріху! Про що ти кажеш? Це дуже важлива операція, питання грошей не мусить навіть підніматися! Ти що, отримав хоч якісь обмеження щодо цього? Ні! То головне не зберегти гроші, а довести операцію до логічного завершення! То краще було б заплатити, але зараз про це вже пізно балакати. Головне, щоб бандити тут нас не знайшли. Ви дотримувалися строгої конспірації?

— Так, Іполите Михайловичу, найстрогішої. Я був у приміщенні в центрі і провадив там відбір, а Олексій і Григорій організовували все тут.

— Як вам вдалося знайти цей будинок?

— Дядько Григорія колись очолював портову митницю. Злодій і хабарник при грошах, зараз лікується в Баден-Бадені, куди втік від розслідування його темних справ. Вся родина з ним, а племіннику дозволив пожити на дачі, щоб її не обікрали.

— Вас не могли вистежити дорогою сюди?

— Ні, я тримав бричку за чотири квартали від приміщення, де проводив відбір. Ті чотири квартали плутав сліди, дивився, щоб за мною ніхто не йшов. Цей будинок бандити не знайдуть, можете не хвилюватися.

— А кухар, який учора готував, і офіціант, який подавав? Вони не видадуть нас?

— Вони з Херсона, вранці відбули додому.

— Це добре.

— Іполите Михайловичу, а що робити з акторами та іншим обслуговувальним персоналом?

— Нічого, заплатити і відпустити.

— Але ж поліція їх швидко знайде.

— І що?

— Примусить розповісти правду.

— І що?

— Що зйомки несправжні.

— І що?

— Це будуть розповсюджувати в народі!

— Як ви собі це уявляєте, Генріху? Що в газетах буде надруковано, буцімто ті знімки та фільми, на яких особи царственого дому мають відносини з жидом, малоросом та негром, то все неправда і не відповідає дійсності? Та якщо так напишуть, то це буде найкраща реклама] В тому ж і справа, що вони будуть вимушені боротися з нами в умовах, коли їм не можна буде сказати і слова Вони будуть у цугцванзі, ситуації, коли будь-яка їхня дія тільки погіршуватиме їхню позицію! В тому-то і геніальність цієї операції, що вона буде використовувати міць царського