Владислав Валерійович Івченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Але чи справді народ розлюбить царя, коли побачить, що той зраджує свою жінку, чи вона зраджує його? — сумнівається Куровський.

— Нам важливо зруйнувати ореол помазаника Божого навколо громадянина Романова. Щоб народ зрозумів, що цар — то звичайна людина, як і всі інші. Що в нього не стоїть, а жінка зраджує його. Не просто зраджує, а з жидом та негром. Чи он як Катерина Велика смоктала у козака — це теж вплине на десакралізацію влади! Але ще більше вразять публіку фотографії, на яких цар буде займатися мужолюбством! Бо це ж уже безсумнівний гріх!

— Що? — аж скрикує Куровський.

— Так! Мужолюбством! Ось це буде таким ударом, який знищить будь-які зв’язки між царем та народом, бо мужолюбів, або гомосексуалістів, якщо по-науковому, у нас не люблять. А тут сам цар таким займається! Це буде удар у саме серце самодержавства!

І дурник Миколка нічого не зможе зробити. Як йому діяти? Виправдовуватися? Тоді треба казати, в чому саме. Хоч круть, хоч верть, а імператор наш по самі вуха в лайні. Режим буде обов’язково повалено, і наша ціль тепер — готуватися до того, щоб перехопити владу. Бо у перемоги завжди багато батьків, і багато хто спробує привласнити наш успіх. Нам треба діяти на випередження!

Цієї миті я чую, як двері до коридора відчиняються, і хтось починає мене палко цілувати. Я аж підстрибую з переляку, але це Ізабелла. Вчепилася мені в губи, ну, і я про все забув. Притиснув її до себе.

— Ви що тут робите? — вереск патлатого. То це він зайшов до коридора!

Ізабелла відсахується від мене, наче дуже перелякалася. У коридор виглядають Куровський та Іполит Михайлович із револьверами у руках.

— Вони підслуховували! Ця проститутка! — кричить патлатий і сам лізе за револьвером.

— Ні! — каже Ізабелла, робить крок до Іполита Михайловича, наче хоче щось пояснити, і з-під її сукні падають труси. — Ой! — вона червоніє і присідає. Я починаю защіпати матню.

— Вони підслуховували! — знову кричить патлатий! — Я бачив!

Іполит Михайлович махає рукою.

— Ідіть працюйте. Ізабелло, у Мокія ще сьогодні зйомка, не чіпляйся до нього!

— Та я що, я — невинна жертва! А цей варвар прямо ненаситний якийсь! — Ізабелла підморгує мені і йде геть. Коли проходить біля патлатого, той аж кидається на неї.

— Григорію, припини! — наказує Іполит Михайлович. Патлатий, може б, і битися поліз, але зупиняється.

— Ця проститутка, їй не можна довіряти, — гавкає, наче пес на ланцюзі.

— Мовчати! — Іполит Михайлович вгамовує патлатого і строго каже мені:

— Мокію, ти бережи сили, у тебе ще після обіду зйомки!

— Слухаюся! — киваю я. — Побережу. Просто вона така! — я рухами рук показую, яка в Ізабелли красива фігура, коли на мене з риком кидається патлатий: ревнує чи що. Його кулак свистить біля мого вуха, а мій потрапляє йому в нижню щелепу. І патлатий падає. Я його підхоплюю і обережно кладу на підлогу.

— Щоб головою не вдарився. А то я якось на Дніпрі одному матросу дав, а він, коли падав, головою вдарився. До лікарні його відвезли. А мене поліція схопила. Кажуть, як помре, то іти тобі, Мокію, на каторгу. Дякувати Богу, не помер морячок. А цей гарячкуватий! — переможно посміхаюся.

— В тебе тренований удар! — підозріло каже Іполит Михайлович.

— Мене англієць один навчив. Він був механіком на пароплаві. Якось захворів, і його в Олександрії залишили. Три місяці у нас лежав. А мене якраз кінь копитом вдарив, два ребра зламав. І я був у лікарні, то познайомилися, він мені показав пару прийомчиків. Це ще я не сильно вдарив! — переможно дивлюся на них.

— Забирайся звідси. І готуйся для зйомок увечері, — наказує Іполит Михайлович.

Виходжу з коридора, а там на мене чекає Ізабелла. Її бачу, і аж паморочиться. Хоч обережно ж треба, бо виходить, що Ізабелла за мною в коридор пішла і стояла за спиною, слухала А я нічого й не помітив! Ну дівка! А потім же, коли почула, що до коридора хтось заходить, кинулася цілуватися, не просто цілуватися, а ще встигла з себе труси стягти, а мені ширінку розстібнути, що нас від підозр і врятувало! Слухайте, багато я вправних дівок бачив, але щоб ось так — ні!

Між тим у підземеллі тривали зйомки. Там жид чого тільки з государинею не витворяв, а вона й не проти.

— Ох і стогне ж, — посміхається Ізабелла.

— Ти її знаєш?

— Так, ми разом працюємо.

— А що за робота така?

— Ну, ти ж бачив фотографії з голими ланками, які гімназистам продають.

— То з жінками, а тут же на государя наклеп! Та Абрама за ноги повісять, коли спіймають.

— А він тут сидіти й не збирається. Поїде в Палестину, за державу свою воювати.

— Ой, а він куди? — дивуюся, коли до Абрама та імператриці ще Леопольд доєднався.

— Туди, — сміється Ізабелла.

— Зачекай, але ж хіба можна, щоб ото два чоловіки на одну жінку?

— Ну, ти, Мокію, зовсім дикий! Леопольд он з Африки, і то таких запитань у нього не виникає. Скільки хочеш може бути чоловіків. Вправна жінка і з трьома легко впорається.

І точно, дивлюся, що Леопольд зовсім не зайвим став.

— Господи, Содом та Гоморра, — бідкаюся.

— Гоморра, Мокію, ще попереду, — сміється Ізабелла, — Слухай, а що ти там під дверима почув?

— А ти наче не чула?

— Не чула, Я тільки підійшла, як Гриша за мною приперся. То що, заплатять нам?

— Заплатять. Але потім поліція нас шукатиме.

— Хай шукає. Я додому, до Неаполя зібралася, пароплав за тиждень. Їсти хочеш?

— Та можна.

Повела вона мене в куток, протилежний тому, де зйомки. У кутку самовар стоїть, чашки, хліб нарізаний, ковбаса, сир. У панів ото візьмуть ковбаси та сиру, покладуть на хліб, зверху хлібом прикриють, і зветься це — бутерброд. Мені Уляна Гаврилівна ті бутерброди робила, як її німкеня-господарка навчила. Смачна штука. Особливо коли побільше ковбаси та сиру і чай солодкий. Їм.

— Слухай, Ізабелло, а хто у тебе в Неаполі? — питаю, коли прожував трохи.

— А нікого. Просто скучила. Та й зими мені набридли. Оці холоди ваші.