Ден Браун - Код да Вінчі

— Не буду казати, ніби я дуже зайнята зараз. То чим я можу вам допомогти?

— Ми шукаємо одну могилу в Лондоні.

Гетем здивовано глянула на них.

— У нас їх двадцять тисяч. Чи можете ви бути точнішими?

— Це могила лицаря. Ми не знаємо імені.

— Лицаря. Все одно дуже мало даних.

— Ми небагато знаємо про лицаря, якого шукаємо, — сказала Софі, — але ось що у нас є.

Вона витягла клаптик паперу.

Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив,

Що плід тяжких його трудів святий накликав гнів.

Бібліотекарка заінтриговано глянула на своїх гостей.

— Як свідчить ця поезія, лицар зробив щось таке, що викликало незадоволення Господа, але папа був настільки милосердний, що поховав його в Лондоні.

Ленґдон кивнув.

— А це узгоджується з логікою? — Гетем наблизилась до одного з бібліотечних комп’ютерів. — Подивимося, про що можна довідатись, якщо отак імпровізовано задати пошук, — вона ще раз зазирнула в папірець, а потім стала набирати слова. — Для початку задамо логічний пошук з кількома обов’язковими ключовими словами і глянемо, що в нас вийде.

— Дякуємо.

Гетем набрала кілька слів:

Лондон лицар папа

Клацнувши на кнопку пошуку, вона сказала:

— Я прошу систему показати нам усі документи, повний текст яких містить усі ці три ключових слова. Ми отримаємо багато зайвого, але розпочнемо з цього.

Екран показав перші позиції, і Гетем глянула на числове поле внизу екрана — приблизна кількість знайденої інформації. Очевидно, все це було зовсім не те, що їм потрібно.

Приблизна кількість результатів: 2692

Вона нахмурилась і перестала шукати.

— А більше ніяких орієнтирів?

Вона знала головну причину, яка гнала людей до Лондона в пошуках лицарів. То був Грааль.

— Ви друзі Лью Тібінґа, ви в Англії і ви шукаєте лицаря, — вона склала руки, — тож я можу припустити, що і ви шукаєте Грааль.

Ленґдон і Софі спантеличено обмінялися поглядами. Гетем розсміялась.

— Мої друзі, якби я мала бодай шилінг за кожен пошук Рози, Марії Магдалини, Сангрила, Меровінґів, Пріорату Сіону і так далі, і так далі! Усі так люблять таємниці!

А потім зняла окуляри й глянула на своїх гостей:

— Мені треба більше інформації.

Бібліотекарка збагнула без слів, що їхнє бажання щось приховати було подолано іншим бажанням: отримати швидкий результат.

— Ось, — буркнула Софі Неве, — це все, що ми знаємо.

Взявши в Ленґдона ручку, вона написала на клаптику паперу ще два рядки і простягла Гетем.

Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі,

У лоні сім’я в ній лежить, в її рожевім тілі.

Гетем ледь усміхнулась. «Так, знову Грааль», — подумала вона. А потім підвела очі від папірця.

— Чи можу я спитати вас, звідки у вас цей віршик? І навіщо ви шукаєте кулю?

— Спитати ви можете, — сказав Ленґдон, дружньо усміхаючись, — але це дуже довга історія, а в нас мало часу.

— Звучить так, ніби ви чемно хочете сказати: не ваша справа.

— Ми навіки будемо вашими боржниками, Памело, — сказав Ленґдон, — якщо ви допоможете нам знайти, хто цей лицар і де його поховано.

— Добре, — відповіла Гетем, задаючи пошук наново.

Шукати:

Лицар Лондон Папа Могила

У межах ста слів від:

Грааль Роза Сангрил Чаша

— Як довго це триватиме? — спитала Софі.

Очі бібліотекарки блиснули, коли вона натиснула клавішу пошуку.

— Приблизно п’ятнадцять хвилин.

Розділ 71

Центр «Opus Dei» в Лондоні являв собою скромну цегляну будівлю під номером п’ять на Орм Курт у Кенсінгтоні, у західній частині Лондона. Сайлас ніколи не бував там раніше, але відчув, як у ньому здіймається почуття знайденого пристановища й безпеки, коли він підходив до нього пішки — Ремі висадив його неподалік, щоб тримати лімузин якомога далі від головних вулиць.

Дощ посилився, сутана Сайласа намокала. Струмені води були як очищення. Сайласу стало легше і в іншому сенсі — він протер свій пістолет і викинув його до каналізації. Тепер він був готовий позбутися гріхів останньої доби, очистити душу. Він зробив свою справу.

Рухаючись через невеличкий дворик до вхідних дверей, він не здивувався, коли двері виявилися не замкнутими. Він відчинив їх і увійшов до скромного передпокою. Тільки-но він ступив на килимок, як угорі почувся приглушений дзвоник.

До нього спустився чоловік у рясі.

— Я можу вам допомогти?

У нього були добрі очі, і він, здається, навіть не помічав дивної зовнішності Сайласа.

— Дякую вам. Мене звуть Сайлас. Я один з братів «Opus Dei». Я в місті тільки на один день. Чи не міг би я зупинитися тут?

— Можете навіть не запитувати. На четвертому поверсі дві вільні кімнати. Принести вам чай і хліб?

— Дякую, — Сайлас вмирав з голоду.

Він пішов нагору до скромної кімнати з вікном, де він зняв свою мокру сутану і став навколішки, щоб помолитися. Він почув, як його господар наблизився й поставив тацю під дверима. Потім Сайлас закінчив молитву, поїв і ліг спати.

А трьома поверхами нижче задзвонив телефон. Чоловік з «Opus Dei», який зустрічав Сайласа, підняв слухавку.

— Це поліція Лондона, — сказав голос на лінії. — Ми шукаємо ченця-альбіноса. До нас надійшов сигнал, що він може бути у вас. Чи ви не бачили його?

Нумерарій[36] був ошелешений.

— Так, він тут. Щось сталося?

— І зараз він у вас?

— Так, він молиться нагорі. А що ж сталося?

— Нікому ні слова, — наказав поліцейський. — Я висилаю до вас команду.

Розділ 72

Сент-Джеймс Парк — це просто море зелені посеред Лондона, публічний парк навколо Вестмінстеру, Букінгему й Сент-Джеймс. У сонячні дні лондонці влаштовують тут пікніки під вербами й годують пеліканів.

Того дня пеліканів не було. Через штормову погоду туди натомість налетіли чайки. Вони заповнили галявини — сотні білих птахів, які всі дивилися в один бік, терпляче перечікуючи мокрий вітер. Незважаючи на ранковий туман, звідси відкривався чудовий краєвид на Парламент і на Біг-Бен. Оглядаючи похилі галявини, Учитель міг бачити шпилі будівлі, у якій знаходилась могила лицаря, — ось чому він наказав Ремі приїхати саме сюди.

Учитель підійшов до пасажирських дверей припаркованого лімузина, Ремі нахилився й відчинив їх. Учитель ненадовго затримався, витягаючи пляшку коньяку, яку мав із собою. Трохи пригубив з неї,