Артем Чапай - Червона зона

мобiльний гаджет, так i не зв'язавшись iз хлiбозаводом. – Тiльки нормальним людям проблеми. Й однаково ж програють. Гiрше буде.

Я стиснув зуби, витягаючи наступний лоток. Вже восьма тридцять вечора. Алiк через вiдсутнiсть мережi не змiг попередити, щоб машину сьогоднi не приганяли, оскiльки вранiшнiй товар не продався – й тепер вимушений буде заплатити за непотрiбний хлiб, який я зараз розвантажую та який завтра буде несвiжим i не розiйдеться.

R-26

It's time to get up! The time is five o'clock!

Я потягнувся й вимкнув гаджет. Щiлини мiж вiкнами та вiконницями здавалися синiми. За минулi два тижнi свiтати почало пiзнiше. Я простяг руку по шкарпетки, якi висiли на нижньому порожньому лотку. Ще трохи вогкi. Зiтхнувши, я сiв на просякнутiй потом куфайцi й нахилився вперед. Груди став надривати кашель, я приклав кулак до рота i спробував його придушити. Коли спазм минув, обережно нахилився i натягнув шкарпетки. Прохолоднi й вологi. Бодай не смердять – я виправ їх учора в дощовiй канавi.

Я встав i вiдкрутив гайки з болтiв, якими вiконницi замикалися зсередини на нiч. Пiсля цього вiдiмкнув засувку, прочинив дверi i визирнув у щiлину. Швидко вiдчинив дверi, прихопив на ходу гiвнодави, став шкарпетками на бордюр, зачинив дверi. Сiв i вiд цього ще раз закашлявся. Цього разу не стримував кашлю, бо бачив, що поруч нiкого немає. Я вийняв iз кожного гiвнодава по пакету, якими надiйно затикав черевики на нiч. Зсередини вiйнуло гниллю. Я запхав туди ноги. Відчинив навстіж дверi кiоску й пiшов пiднiмати вiконницi.

Теоретично Алiк мiг вийти на пробiжку ранiше, й менi довелося б викручуватись i пояснювати, чого я припхався на роботу заздалегiдь. Але я тепер уставав iще на пiвгодини ранiше й вiдчиняв кiоск на провiтрювання. Тиждень тому продавщиця вранцi почала принюхуватися:

– Щось нiби здохло. Треба Алiку сказати.

– Я приберу, – сказав я.

– А, ну давай, – вона вiдвернулася, розклала на прилавку зошит iз бухгалтерiєю та почала звiряти записи.

Тепер я пiдняв з землi метробудiвський ватник, який подарував менi Роман. Вiн смердiв бiльше за все iнше, бо я постiйно спав на ньому, сильно пiтнiючи увi снi, а випрати ватну куфайку не мiг. Я заховав її у вузькiй щiлинi мiж двома близько збудованими панельними дев'ятиповерхiвками, залишив кiоск вiдчиненим i пiшов до канави митися. Звiдси я бачив кiоск, а далi за ним, на тлi блiдого неба – секторальну стiну, по верху якої патрулювали соннi бляки. Вранцi вода в канавi була вiдносно чиста, вiдстояна. Ввечерi я мiг хiба попрати там шкарпетки. Вода й тепер трохи смердiла фекалiями та намулом. Але я мав шматок мила, що пахло синтетичною полуницею.

Зняв футболку, в якiй спав, i найперше виправ її. Мило було найдешевше, зате мало сильний запах, що перебивав мiй. Я повiсив футболку на арматурину, що стирчала поруч, рiзко нахилився, закашлявся, випростався, перечекав спазм, нахилився повiльнiше, набрав води з канави у двi долонi й налив собi на груди, здригнувся – вода була прохолодна з ночi. Потiм по однiй долонi води на плечi, ще по долонi в пахви – спершу праву, потiм лiву. Намилився, сполоснувся. Тiло вже не таке липке на дотик.

Озирнувся, розстiбнув ширiньку, приспустив штани i, не знiмаючи, протер себе вологими долонями. Ще раз помив руки. На штанах лишилися мокрi плями, але вони висохнуть.

Я вдягнув мокру футболку. Вона теж висохне вiд тепла тiла. До середини дня пiд пахвами знову буде липко. Коли я пратиму шкарпетки ввечерi, помию липкi ноги. Це дрiбницi. Аби тiльки не смердiти. Тепер я дiстав iз мiського рюкзака пляшку з чистою водою i, бризкаючи з неї по двi краплi на щiтку, почистив зуби. Бутильована вода була дорога, але я пам'ятав про двадцять тисяч померлих вiд брудної води зi статтi, за яку мене звiльнили. Питна вода щодня забирала чверть мого доходу.

Алiк знайшов на базар iншого вантажника, i я повернувся на свою зменшену зарплатню й коротший робочий день. Тiльки тепер я однаково не мiг потрапити на Подiл. Новий вантажник казав, щоб я називав його Серьожа, але я звертався до нього «Сергiй Iванович». Це був високий i худий чоловiк рокiв шiстдесяти, iз зовсiм сивою коротко стриженою головою, iз задубiлим на сонцi коричневим обличчям у зморшках, iз глибоко запалими щоками: у нього лишилося всього кiлька переднiх, жовтих зубiв. Сергiй Iванович постiйно був напiвп'яний, вiн похитувався, але жодної хлiбини на землю не впустив. От тiльки двiчi за цi два тижнi я мусив аврально пiдмiняти його, бо Сергiй Iванович забухав з вечора i не прокинувся вчасно вранцi. Саме пiсля другого такого разу, прийшовши опiвднi, вiн i просив, приклавши руку до серця, називати його просто Серьожою. Вiд нього пахло спиртним, але, що мене здивувало, запах не здавався неприємним.

Я не розумiв, як Серьожi вистачає зарплатнi, щоб залишатися п'яним. Менi ледь вистачало на бутильовану воду й на їжу, i то на їжу – один раз на день. Я їв пiсля роботи, годинi о третiй або четвертiй. Я вiд десятої чи одинадцятої ранку починав чекати цього моменту й подумки називав його the highlight of the day. Чомусь отак, глiнгом. У рахунок зарплатнi я брав тепер iз кiоску не цiлий буханець, як тодi, коли жив iз Романом Цюцюрою, а лише пiвбуханця. До хлiба я купував лiтр кефiру й одну сосиску, яку з'їдав сирою. Я порахував, що це найкраще, що я можу взяти за свої грошi. Я рахував калорiї, але не так, як у зеленiй зонi – тепер я лiчив, аби набрати їх побiльше. До того ж, кефiр був одночасно їжею й питвом, тому я частково заощаджував на бутильованiй водi. Вигiдно.

Я вийшов iз магазину, купивши кефiр i сосиску. Став ззовнi, бiля замурованого цеглою вiкна на першому поверсi. Поставив на пiдвiконня кефiр i хлiб. Так зручнiше їсти, нiж сидячи. Мій рот почав заповнюватися слиною. Я переводив погляд з хлiба на кефiр i на сосиску в целофановiй обгортцi. Пiсля highlight of the day у мене знов не залишиться грошей.

Я почав з чорного хлiба, вiдкусивши великий шматок вiд половини буханця. Хлiб був свiжий, м'який. Я запив кефiром, дожував змочений хлiб, ковтнув, поволi пiдняв погляд угору й тихо застогнав вiд задоволення. Тепер вiдкусив менший шматок скоринки i став жувати дуже повiльно. Тiльки лишившись сам, я усвiдомив, наскільки мене пiдгодовували раніше і Роман, і Уміда.

Я розрiзав довгим нiгтем вказiвного пальця целофанову обгортку сосиски й поклав її