Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

31

На Івана Купала Геня відпустила Руслана із хлопцями до сусіднього села, що знаходилося у тому напрямку, де серед полів Марійка впала з велосипеда. Там проводився ярмарок. Геня дала внукові гроші, щоб він купив сестрі хрестик. Марійка була задоволена цепочкою із хрестиком, хоч вони були із звичайнісінького сплаву заліза. Вона була така щаслива тоді, що і не помітила Руслана п'яним. Хоча її здивувало, що він з нею довго не розмовляв, але вона подумала, що це звичайна річ, бо він був втомленим після довгої дороги.

- Яка вже фасолька гарна! - промовляє Геня. - Уже можна супчик з неї варити.

- Кавуни теж уже підростають, - додає Марійка.

- Такі уже красені! Серед них є уже більшенький. Через тиждень або два можна буде розрізати.

- Оцей? Але він ще зовсім малий.

- Ні, то не цей. Тут має бути більший. Шукай, Марійко.

- Цей?

- Ні. Його десь немає. Мабуть, сусідські діти зірвали. Щоб їм руки пообсихали!

"Фу, пронесло! Ледь не попалась, - гадає Марійка подумки. - Більше я не буду таке робити. Так не можна."

- Я тут подумала. Може ти, Марійко, будеш картошку на дорозі продавати?

- Я? А хіба я вмію?

- Там багато не треба вміти. От наші сусіди продають.

- І по скільки?

- Відро - три гривні і 50 копійок.

- Можна попробувати.

- В тому нема чого боятися. Візьмеш стулочку, картоплю і підеш на дорогу. Нам ще добре, що то з хати до дороги - рукою подати. Заробиш собі трохи на зошити. А картопля у нас гарна, велика. Зразу розберуть! Добре, що цей рік добре вродила - можна продавати!

- О, я піду! Віра прийшла.

- Іди, гуляй.

- Прівєт, - вітається Віра.

- Прівєт. Я, може, скоро піду картоплю на дорогу продавати.

- Я б теж пішла, але в нас картоплі мало.

- Шкода. Ми б тоді двоє продавали.

- А де Руслан?

- Не знаю. Здається, ще корову пасе.

- Може, підемо йому на зустріч.

- Пішли.

- Я в тебе бачила одну касету. Може, ти мені даш послухати?

- А яку?

- "МГК".

- Добре, але довго не тримай.

- Не буду.

- Дивись, Оксана йде з коровою.

- Оксано, ти звідки йдеш?

- Я корову пасла, - відповідає Оксана.

- А Руслана не бачила?

- Ні, не бачила. А ви куди зібралися?

- Йдемо Руслана зустрічати.

- Почекайте мене, я з вами. Тільки корову припну.

- Давай швидше.

 

Через дорогу до продавців картоплі доносяться звуки музики. Вона іде із першої, від траси, хати. Марійка пильніше дослухається і впізнає пісню зі своєї касети. Мені дивно, де вона була сховала свою жадність, коли давала касету Вірі. Ігореві і Іванові вона не дала, як ті про це просили. Вона аж здригалася від думки, що вони можуть її зламати.

"Дивись яка Вірка нагла, - роздумує вона. - Уже більше тижня касету тримає. Я ж їй казала довго не тримати".

Їй ледве вдалось втриматися, щоб не розповісти жінкам-продавцям, що то її касета звучить. Ну, що поробиш? Така вона вже є!

 

Літо 97 року виявилось не таким вже й теплим. Ледь не щодня, після теплих, сонячних годин, небо вкривалося хмарами і сумувало годинами, витираючи сльози. Незважаючи на таку погоду життя у селі продовжувалося, бушувало. Продовжувалося воно і на подвір'ї Бурачків. Зранку і до самого вечора тут вчувався шум, гамір, стукіт; мукання корів, вереск свиней, постійне гавкання.

Мухи  не давали нікому спокою, тут не можна було ні відпочити, ні вийти на хвилинку з дому... Як не корову треба було напоїти, то свиней нагодувати або гостей розважити. Ні хвилиночки тобі спокою! Так завжди любила говорити Геня. Але я не думаю, що її можна було чимось зломити. Із її сильним характером, мужнім серцем, незламною силою духу вона була надзвичайною жінкою. Беручи до уваги те, що вона жила із людиною, котру не кохала, то її можна назвати борцем. Щодня, щохвилини Геня змушена була боротися із самою собою, зі своїми почуттями. Бо коли б вона дала волю своїм почуттям, то її б вже давно не було поруч із Володимиром. Вона дуже сильна, дуже міцна, її не зломило одруження в ранньому віці, ще й з нелюбим хлопцем. Може, щось у ній тоді вмерло, але це не завадило їй стати хорошою дружиною.

- Я цілими днями плакала, не хотіла виходити заміж, - розповідала Геня внучці.

Можна подумати, що вона когось іншого кохала. Я б вигадала цілу історію, але не буду, бо не знаю чи щось таке було, а Тебе, я не хочу дурити і не збираюся. Швидше всього юній, шістнадцятирічній Євгенії не хотілось втрачати свою невинність із тим, кого вона не любила. За це її можна поважати. Хоч якою б вона зараз не була людиною - злою чи доброю, але це єдиний епізод із її життя, який примусить кожного їй поспівчувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍