Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Дєд, я іду карову пасть, - говорить Руслан. - Пацани уже пашлі.

- Іди. Та добре за коровою дивись.

- Харашо, дєда. Ну, я пашол.

Володимир і Руслан пішли по своїх справах, а Марійка ще досі гнула спину над мильницею, тобто великою мискою.

Через десять хвилин вернулися і Володимир з магазину, і Геня з городу.

- Руслан корову погнав, - каже Володимир.

- Це добре. Вона коли добре пасеться, то повертається з паші така набита, така товста.

- Аби десь не загубив.

- Та тобі лише в голові отаке! А абис похвалив онука, то у тебе б язик відпав!

- Я щойно з магазину.

- Що там робив?

- Сигарети купляв.

- О! От що тобі в голові!

- "О" та й "о"! Абис у тебе горло пересохло! Менше б тоді торохтіла!

Злий, як вовк, зайшов Володимир до кухні.

- Ти ще переш? Тобі ще довго? - питає Геня.

- Ще сполоскати.

- Ото, добре. Може, десь після обіду підемо позички зривати. Уже вони доспіли. Де-не-де й осипаються.

- А ви вже бульби накопали?

- Накопала ціле відро. Сьогодні будем їсти варену картоплю і салат із молодої капусточки.

- Класно! Я так це люблю. Молода картопля і капуста - вітамінчики!

 Після обіду усі чимось раптом стали зайняті і Марійці, як на зло, прийшлося самій обривати усі кущі позичок, а їх було багатенько. Геня, звісно, похвалила за це внучку, але, як кажуть, похвала втому не знімає. На наступний день тій же бідній Марійці знову самій довелося перебирати те, що вона зірвала. Хоча Геня казала, що і вона, і Руслан їй поможуть, але, очевидно вона про це забула, або просто гайнула геть з хати під приводом, що іде на город, щоб нічого не перебирати. Марійка, як завжди, була страшенно зла, хоч і цього не показала, і із милою усмішкою вислухала похвалу. Все-таки її допомога зберігала і підтримувала здоров'я діда і баби.