Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

30

Руслан народився 27 листопада 1982 того ж року, що й його двоюрідна сестра. Його батько - улюблений син Гені, тому він є улюбленим внуком і єдиним для його бабусі. Внучок Євгенія також любить, оскільки вони їй помагають влітку і ще вони є привітними, красивими, що примушує усіх у селі їй завидувати. На вигляд Руслан теж вродливий. Ті його витончені риси обличчя приваблюють усіх, а його темний загар надає йому впевненості. Волосся його, - коричневе і підстрижене за останньою модою, - манить усіх до нього торкнутися. Ростом Руслан досить високий і якби його не худорляве тіло, то б це було плюсом. Але оскільки йому ще п'ятнадцяти немає і він ще досі росте, то через чотири роки він набиратиме вагу, що і зробить його найпривабливішим, загорілим брюнетом у його місті. Проживає він у Кривому Розі зі своїм батьком. Матір свою він, мабуть, і не пам'ятає, бо ніколи про неї не згадує, зокрема, у чийсь присутності. Можливо, на самоті він за нею сумує, але це знає лише він. Його матір була алкоголічкою і наркоманкою, - так її описувала Геня, бо вона її чомусь не любила. І це, здається, була правда, а не наступні вигадки ревнивої свекрухи, оскільки Руслан народився у сім місяців і був рахітною і хворобливою дитиною. Невдовзі Роман розлучився із дружиною, чого так прагнула Геня, і виїхав у Кривий Ріг, залишивши маленького, двохрічного сина на свою матір. Через те й Геня любить свого внука, мов рідного сина. Коли настав час іти Русланові до школи, то приїхав його батько і забрав з собою. Відтоді Роман не розлучався зі своїм сином.

- Марія, прінєсі вади, - кричить через паркан Руслан.

- А ти хіба не можеш сам собі взяти? - відмовляється вона.

- То нє мнє, то хлопцям, - наполягає брат.

- Добре, зараз принесу.

Марійка і не здогадується, що це лише привід для хлопців, щоб з нею познайомитися, трохи порозмовляти. Тому вона завжди виглядає не приступною, холодною для них, хоч вона себе такою не вважає, вона, взагалі, не догадується, що комусь подобається, через це її швидше можна назвати зеленою, зовсім дитячою, а не такою, до котрої важко підступитися. Марійка сприймає хлопців, як друзів, але зовсім не об'єктом любові. Однак, і її другом важко стати, оскільки вона досить перебірлива, навіть прискіплива.

- Марійко, принеси ще води, - каже хтось із хлопців.

- Я ж уже несла, - сердиться дівчина.

- Ми уже випили. Принеси іще.

- Я вам, що служниця? Іди та й сам візьми.

- Як же я піду, коли там собака?

Із появою Руслана у селі у хлопців з'явився шанс познайомитися із його сестрою. Хоч вони могли б і так з нею познайомитися, коли б хотіли. Наприклад, Ігор, Іван, Петро познайомилися із нею і із її сестрою через Віру.

Хлопці ще кілька раз надокучали Марії із водою і це її дратувало.

- Тебе Марійка звати? - питає один із хлопців.

- Так.

- А мене звати Сергій.

- Давай пий швидше, - підганяє його вона.

- Та я п'ю, як можу.

- Не дуже щось видно.

- А я тебе бачив!

- Мене? Ну і що! Хто мене не бачив?

- Я був з хлопцями на автобусній.

- Коли?

- Ти тоді стояла у такій цікавій позі, - із звабливою усмішкою говорить Сергій.

- А! Згадала! Ми тоді з Русланом затикали діри у паркані, щоб циплята не могли втекти. Ти вже напився?

- Ще ні.

- То пий швидше. Я не маю часу.

- А куди ти спішиш?

- Зараз буде гарне кіно, бойовик.

- Чого ти так стоїш?

- Як стою?

- Ногу зігнувши.

- А як мені стояти? Ну, ти вже випив?

Сергій, очевидно, прийшов сюди у надії, що йому вдасться підчепити Марійку, оскільки вона дружила із Оксаною, чия репутація не була досить гарною, але йому нічого не вдалось. Русланова кузина пішла до хати дивитися свій бойовик, а хлопці ще з пів години поторохтіли тут і пішли з нічим, із втертим носом по домам.

 

- Ти воду грієш, щоб стірати? - питає Геня.

- Ага, - хитає головою Марійка. - А ви кудись йдете?

- Іду на город.

- Аставішь мнє трохи вади? - запитує Руслан. - Я хачу сєбє шорти пастірать.

- Добре, лишу.

- Облиш, Руслане, шорти, - каже Геня. - Це не чоловіча робота стірати. Марійко, постірай і ці шорти за брата. Сестричка повинна братові помагати. А я піду на город і картошки молоденької вкопаю.

- Добре, - згодилась Марійка, хоч усередині вона бушувала.

"Може мені ще за нього його труси постірати? - лютувала вона. - Вчить його, як бути поганим чоловіком. Ще не хватало мені за нього прати!"

- Скажеш бабі, що я поїхав за сигаретами, - просить Володимир Марійку. - Скоро буду.

Старий Бурачок бере свій велосипед, може, не такий старий як його власник, але обтріпаний досить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍