Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

— Привіт, сонце. — промовив він, дивлячись такими же очима, як дивився на мене.

— А це хто? — дівчина подивилась на мене здивовано.

— Я... — глянула на нього через чілку з легеньким смутком, — його подруга. — награно посміхнулась, відчуваючи, як щось спалює мене з середини, — Кірілла — простягнула їй руку.

— Ліана. — дівчина простягнула свою у відповідь, — Можна тебе на пару слів? — дивилася вона на мене ледь пронизливо.

— Так, звичайно, — я покрокувала за нею, залишивши Марса на одинці, який закурював нову сигарету.

Цікаво, що у нього зараз в думках?

Як він ставиться до всього, що зараз відбулось?

Що відбудеться далі?

— Ти ж його колишня, правда? Та Кірілла, що я думаю?

— Так, ми з ним раніше були разом, але зараз виключно друзі.

— Після любові не може бути дружби.

— Значить то була не любов. — я протягнула ці слова впевнено, але вогонь всередині все одно не стихав, брехала.

— Зрозуміло.

— А ти його дівчина, я так зрозуміла?

— Ну якщо я поцілувала його при зустрічі, то сама подумай.

— Ну так, звісно.

— Щось хочеш запитати?

— Що? Ні.

— Просто так дивишся на мене, ніби слова якісь рвуться на волю.

— Знаєш, рвуться.

— І які ж?

Я подивилася в сторону Марса, який дивився десь здалеку на нас.

— Хочу попросити.

— Уважно слухаю.

— Бережи його, адже він хороший хлопець і заслуговує на таку ж хорошу дівчину, як ти.

— Дякую, але це без сумнівів, звичайно, я буду його берегти.

— Бажаю вам тільки хороших моментів в житті.

— Дякую, але ти точно не маєш до нього ніяких почуттів?

— Хіба би я брехала? — посміхнулась, — Нічого не має, крім бажання подарувати своєму другові щастя і я це зараз зроблю, — повертаю її за плечі в сторону Марса і веду до нього, — Приймайте кохану, — як гарно в мене вдається награно розкидуватися променями радості.

Він простягнув її до себе, поцілував так ніжно, як колись цілував мене, але одним оком глянув на мене і на мою реакцію. На жаль, він помітив як на секунду моя посмішка щезла, адже мене чомусь так тягнуло до нього, але потім вираження обличчя повернулось назад, бо хороша актриса має залишатись такою ж хорошою до кінця.

Неочікувано задзвенів телефон Ліани, вона підняла слухавку і здивувалась.

— Вже? Так швидко? Добре, іду.

— Що сталось, сонце? — Марс обійняв її за плече, не відпускаючи на довго очима мене.

— Татко приїхав по мене, чекає. Мушу йти. Було приємно познайомитись із твоєю подругою. — вона чмокнула його в носик і щезла за поворотом.

В носик... Чмокнула так, як я хотіла чмокнути його коли проводжала того разу, але не зуміла.

Не наважилась...

Змогла би так зробити, якщо би в нього не було дівчини.

Але йому того треба?

А мені?

А якщо раптом все перейде в щось серйозніше?

Так, все, досить!

Вернись у реальність.

— Прикольна в тебе дівчина.

— Знаю. Повезло мені з нею.

— Я рада за вас.

— Впевнена?

— Звісно.

— Чи може ти хотіла бути на її місці?

— Мені на своєму подобається.

Він підійшов до мене ближче.

— А я б хотів, що б ти була на її місці...

— Навіщо? Я тобі не принесу такого щастя, як вона.

— Одна твоя присутність робить мене щасливим.

— Ого, сподіваюсь, не брешиш.

— Ні в якому разі.

Він торкнувся рукою мого волосся і хотів поцілувати, але я відвернула голову. Не тому, що не хотіла, а тому, що біль взяла своє. Рана від жилізної гострої палки почала сильніше кровоточити і пекти вогнем. Він побачив, як змінилося моє вираження обличчя. Було зрозуміло, що через дискомфорт.

— Що з тобою?

Він побачив як на землю капає кров, а за нею і я поволі втрачала рівновагу.

— Кіріллаа! — він розстібнув мою шубу і те, що побачив, кинуло його в шок. — Боже! Звідки?

— Коли з валів з'їжала, на жилізну палку налетіла.

— Чого я її не бачив?

— Гарно замаскувалась під снігом.

— І ти мовчала!? Дурочка? Тобі до лікаря треба!

— Не треба, зараз все зроблю — я ледве як беру із шиї свій шарф і замотую рану, щоб хоть трішки зупинити кров, — Ну все, тепер дома оброблю рану і час вилікує.