Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

Та справа, яку надіслав Анхель, нічим особливо не допомогла. Вона лише просто зайвий раз підтвердила, що люди сходили з розуму і раніше, що були жорстокими і раніше. Так, ще один якийсь «дотепник» вбиваючи людей залишав їх підвішеними чи в іншій позі у вигляді ляльок-маріонеток. Навіть в цьому теперішній вбивця не був унікальним.

- Ну, що знайшла щось важливе?

Анхель чекав на Елену біля відділка. Через п'ятнадцять хвилин вони мали виїжджати і їхати в Андалусію. Там їх мала чекати основна група агентів Інтерполу. Після цього вони всі разом мали вже нарешті знайти зниклих співробітників.

- Нічого нового. Виродки завжди були.

- Хіба не схоже на те, що у вас тут відбувається?

- Те, що відбувається у нас – це особиста помста мені через мого батька.

- Я думав, що хоча б чимось зможу допомогти.

- Якщо ми встигнемо живими знайти Альдо та Ернесто – це вже буде неабияка поміч з боку Інтерполу. Самі ми б не змогли туди дістатись.

- Ну, ми ще зараз побачимо, як ми туди дістанемось. Інтерпол теж не всесильний, і я думаю, що Макс нас буде чекати.

- Головне, щоб ми їх живими знайшли. Я не переживу, якщо через мене ще хтось загине.

- Кого ти вирішила на себе повісити, як гріх, Елено?

До них вийшли Федеріко та Фабіо.

- А де дівчата?

- Вони з нами не поїдуть. Я вирішив, що нам за тобою вистачить слідкувати, ще когось з дівчат ми не потягнемо. До того ж Патрисія буде з нами на звязку.

- Каталіна нам не простить цього.

- Що я вам не прощу?

- Елено, ми поїдемо всім вашим відділком?

До них підійшли Каталіна та Патрисія. Остання не відводила погляд від планшету, який досі тримала в руках, незважаючи на швидку ходу Каталіни по сходам.

- Трішо, ти хоча б на мить припини дивитись у свій таблет! А то так і беззубою поїдеш рятувати свого Ернесто.

- Він не мій, і я відслідковую трекінг.

- Патрисіє, тебе вже під’єднали?

- Ще від учора, Анхель. Дякую, ваші люди дуже милі.

Каталіна тримала в руках незмінну термокружку з кавою та вже вдягнула темні окуляри, хоча ще навіть не було дев’ятої.

- Каталіно, ти нікуди не поїдеш! Ми вже це обговорювали.

- Фабіо, ти напевно вчора почув виключно свій монолог, а от мою репліку ти пропустив, як завжди, повз вуха. Я сказала, що я їду – і ось це не обговорюються!

Фабіо стукнув рукою по капоту та відійшов на кілька кроків. Анхель образливо та з жалем подивився на те місце, куди поцілив Фабіо.

- Дорога буде веселою, я вже відчуваю. Коли мені пропонували працювати з вашою справою, я не знав, що це буде настільки…

- Анхель, ми їдемо одним автомобілем? Декілька- це буде вже дуже помітно?

- Елено, бажано, щоб зі мною їхала лише ти. Ну, як керівника відділку, ще буде доречним присутність Кортеса. А весь дитячий садок…

- А весь дитячий садок залишається у відділку. Дітлахи, почули? І всім так буде спокійно. Мені в першу чергу. Я не маю ніякого настрою слухати це  всю дорогу. І там нам не можна відволікатись. Окрім нас та Інтерполу в Андалусію приїде відділ внутрішніх розслідувань. Після вбивства Діаса та його сім’ї вони захотіли втрутитись.

- Так, вони мені теж телефонували. Анхель, ми їдемо втрьох. Я правильно тебе почув, Елено?

- Так, втрьох. Але двома автомобілями. Якщо нас захочуть вбити, я хочу, щоб у когось в нас був би шанс, аби врятуватись.

- Тоді їдемо трьома автомобілями.

- Ти ж казав, що не маєш автомобілю та тобі це все не до вподоби?

- Життя не питає, що тобі до вподоби, а що – ні. А от автомобіля й справді немає. Фабіо, не позичиш?

- Робіть, що хочете.

Він злегка кинув ключі Федеріко.

- Тоді їдемо в чіткому порядку. Ніхто не їде ближче один до одного  відстані трьох метрів. І, бажано, щоб у нас з вами був постійний зв'язок.

- В цьому нам допоможе геній технологій. Так, Патрисіє?

- Звісно, Елено.