Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Іра, привіт,- махаю їй своєю рукою, а вона мені теж у відповідь з посмішкою,- Звісно пам’ятаю.

-Привіт, Катерино Вікторівно. Ой, тобто Катю,- посміхається та знову поринує очима в папку.

-Я чув, що Юля не зможе прийти на роботу пару днів, бо в неї лікарняний. Тому Іра буде тобі допомагати і виконувати твої доручення.

-Не потрібно, я і сама можу впоратись.

-Вважай це не обговорюється та Ірина відтепер в твоїй команді.

-Дивлячись як ти її за клопотав бумагами, то в неї багато справ ваших. А і можете не переживати зі своїми дорученнями в мене чудово справляється моя команда, що складається з Вані та Юлі, яка допомагає в телефонному режимі.

-Катерино…- його суворий погляд сьогодні на мене не діє. 

-Павло Олексійовичу, мушу відмовитися від вашої допомоги. Тепер можу я повернутися до своїх обовʼязків? Бо мені ще їхати до оператора в студію.

-Звичайно. Можете бути вільними,- почувши так звану згоду, чим швидше покидаю його кабінет. Не розумію, як за одну ніч могли так змінитися наші відносини. Один ранок я таю в його обіймах, а на наступний - готові прибити один одного. Бо кожен з нас гордий та не може прийняти ситуацію. Але я ж його просила, щоб він нічого не робив татові. А він навпаки найняв людей, щоб мого тата побили. Чим він думав? Він не міг зрозуміти ще тоді, що мені це буде не приємно. Але ні зараз він гордий, щоб показати, що він не правий.