Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

виникло кілька малих і великих царств на чолі з діадохами або їхніми нащадками — епігонами.Статуї діадохів, установлені у Скопьє

Єгипет разом з Александрією перепав колишньому охоронцю македонського царя Птолемею I. Усі його спадкоємці чоловічого роду також мали це ім’я — тому їхню державу зазвичай називають державою Птолемеїв, або Єгипетським царством. Вавилон і більшість азійських сатрапій опинилися під владою колишнього командира гетайрів Селевка I. Створену ним монархію найчастіше іменують державою Селевкідів (тобто нащадків Селевка), або ж Сирійським царством. Окремою державою стала також Македонія. У Балканській Греції співіснували окремі, залежні від сусідніх царств, поліси та їхні об’єднання — такі як Ахейський та Етолійській союзи. Велика Греція невдовзі була об’єднана під владою нового сиракузького тирана Агафокла, який, попри своє незнатне походження (він був сином гончара) оголосив себе сицилійським царем.

Птолемей I. Кам’яний рельєф (Музей Онтаріо)

Царства діадохів та епігонів багато в чому відрізнялися між собою, але було й багато спільних рис. Їхні володарі були зазвичай греками або македонцями і прагнули оточити себе вихідцями із Греції, у державних і громадських справах використовували грецьку мову, а серед місцевого населення поширювали грецьку культуру. Саме тому держави, які утворилися внаслідок завоювань Александра і його наступників, історики називають еллі­ністичними (тобто «подібними до грецьких»).

Водночас за внутрішнім устроєм елліністичні царства більше нагадували «світові держави», які існували до походів Александра. Влада діадохів та їхніх нащадків була необмеженою, царі власною волею видавали закони і встановлювали податки, вся земля у межах держави вважалася царською власністю, яку монарх міг дарувати, продавати або роздавати на власний розсуд. Як і Халдейське чи Перське царство, елліністичні держави об’єднували під своєю владою різні країни і території, внутрішній устрій яких суттєво відрізнявся між собою.

Найважливіші елліністичні держави у 270 р. до н. е.

Але якщо перські володарі лише дозволяли самоврядування в окремих підвладних їм містах, наступники Александра перетворили міські самоврядні громади на справжню опору своєї влади. Елліністичні царі заохочували розвиток тих міст, що існували раніше, і заснували сотні нових. Щоправда, громадянами новоутворених полісів ставали переважно переселенці з Греції і Македонії або ж місцеві мешканці, у слухняності яких монархи були впевнені. Головним містом Єгипту був уже не Мемфіс, а Александрія. Столицю Сирійського царства також перенесли з Вавилона до цілком нового міста — Антіохії, її заселили македонцями, які служили в царському війську.

2. Александрія Єгипетська — центр елліністичної науки. Єгипетські царі вважали себе гідними спадкоємцями Александра і тому намагалися перетворити свою столицю на найбільше і найкрасивіше місто не лише своєї держави, а й усього тогочасного світу. В місті було дві великих гавані, шлях до яких вказував величез­ний Маяк, збудований на острові Фарос, — його вважали одним із семи «див світу». Міські вулиці зробили прямими і широкими, так щоб легко було роз’їхатися не лише вершникам, а й возам. Головну вулицю, що простягалася через усю Александрію — від Сонячних до Місячних воріт, — прикрасили колонадою, а на головній площі збудували величний мавзолей, в якому урочисто поховали вивезене з Вавилона тіло Александра Великого. Ближче до моря був розташований пишний царський палац, а поруч із ним єгипетські володарі звели будівлю, присвячену музам, — Мусей, який мав усе необхідне для занять мистецтвами і науками: студії та зали для занять з учнями, лабораторії, ботанічний і зоологічний сади, навіть їдальню. А найбільше Мусей пишався величезною бібліотекою, в якій зберігали близько 700 тисяч сувоїв. Заради її поповнення єгипетські царі не зупинялися ні перед чим. Оскільки за тих часів книжки переписували від руки, то переписувачі, навіть найстаранніші, припускалися помилок. Щоб отримати найточніші рукописи, всі кораблі, що заходили до Александрії, обшукували. Якщо знаходили старі книжки — їх відбирали, переписували і господареві віддавали копії. Один із царів під величезну заставу позичив у Афінах рукописи Есхіла, Софокла й Еврипіда і теж повернув лише копії, погодившись втратити усю заставу. Коли в інших державах теж почали збирати бібліотеки, з Єгипту навіть заборонили вивозити папірус. У місті Пергам, щоправда, знайшли папірусу заміну — як у давній Персії, сувої почали робити з ретельно обробленої шкіри овець. Згодом цей матеріал так і назвали: пергамен. Проте пергамен був знач­но дорожчим за папірус, тож змагатися з Александ­рійською бібліотекою Пергамська не могла.

Маяк на острові Фарос (сучасна реконструкція) Александрія у III ст. до н. е.

Єгипетські царі збирали з усього світу не лише книжки, а й учених. У Мусеї працювали найвидатніші науковці того часу. Саме в Александрії Евклід написав підручник із геометрії, завдяки якому цю науку понад дві тисячі років називали «евклідовою». Один із керівників бібліо­теки — Ератосфен із Кирени — першим використав назву «географія» для науки про Землю і доволі точно виміряв розміри нашої планети. Аристарх із Самоса висловив припущення, що Земля обертається навколо Сонця. Певний час у Мусеї працював і Архімед із Сиракуз. Він не лише відкрив важливі математичні та фізичні закони, а й винайшов чимало корисних речей для щоденного вжитку, таких, скажімо, як гвинт для відкачування води та механізм для пересування важких вантажів.

Папірус зі шматком тексту з підручника Евкліда (Університет Пенсільванії) Архімед. Мармуровий бюст (Міський парк Сиракуз)

3. Елліністична культура. Елліністична доба стала часом подальшого розвитку і поширення грецької культури, яка перетворилася на культуру не лише самої Греції, а й усього Східного Середземномор’я і суміжних земель. Володарі новоутворених держав прагнули здобути славу покровителів мистецтва, охоче купували скульптури і картини, замовляли проекти будинків і цілих міст, а їхні піддані відвідували театри і купували книжки. З кількох говірок, якими розмовляли в різних грецьких містах, виникла єдина мова, зрозуміла мешканцям не тільки Еллади, а й Іспанії, Італії, Вавилонії та Середньої Азії.

Лаокоон і його сини. Копія скульптури Агесандра, Афінодора і Полідора (Музей Піо-Клементіно)

Водночас занепад громадського життя й утвердження необмеженої влади монархів надавало елліністичній культурі нових рис. Автори елліністичних комедій, найвидатнішим з яких був афінянин Менандр, вже не висміювали державних діячів і взагалі не цікавилися питаннями політики, а розповідали повчальні побутові історії. Читання теж перетворилося насамперед на розвагу, тож виникли й