Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Розділ 26

Майкл

Підготовка паперыв про виписку з лікарні зайняла зовсім небагато часу.

Головне завдання полягало в тому, як не помічено залишити саму будівлю? Всюди снували журналісти. Намагаючись хоч щось дізнатися.

Піддавати дружину стресові Майклу зовсім не хотілося. Тому їм довелося залишати лікарню машиною швидкої допомоги. І на найближчому підземному паркуванні змінити транспорт вже на більш комфортний.

Немов шпигунські ігри. Кому не розкажи, то всі б посміялися. Тільки ось мені зовсім сміятися не хотілося.

Майкл сів за кермо, а Елізабет зручно розташувалася на задньому сидінні автомобіля. Слабкість ще була. І її постійно хилило до сну. На додачу ліки, якими її годували в лікарні, посилювали цей ефект.

Але наразі сонливий стан дружини був йому на руку. Так вона легше перенесе дорогу. А коли прокинеться вони будуть уже на місці. Заспокоював себе чоловік.

Він усміхнувся. Як приємно кохану жінку називати дружиною. І в черговий раз, лаяв себе за те, що так довго не міг упорядкувати думки і завдав біль такій дорогій йому жінці.

Дорога в заміський готель, де Майкл зняв їм номер, займала трохи більше двох годин. Коли вони проїхали більше половини шляху Елізабет почала прокидатися. Їй здалося, що вони в дорозі вже досить довго. Хоча вона точно знала, що дорога від лікарні до будинку мала зайняти не більше півгодини. Чи, може, це вона через ліки втратила почуття реальності?

Полежавши ще трохи приходячи до тями, все ж таки не витримала і запитала.

- Майкл, а куди ми їдемо? Як на мене, ми вже досить довго перебуваємо в дорозі. А це означає, що ми їдемо не додому.

- Ні, ми додому не їдемо. Майкл ніжно посміхнувся дружині. Розглядаючи її обличчя у дзеркалі заднього виду.

- Тільки не кажи, що ти вирішив відвезти мене до батьківського дому. Якщо так, май на увазі, я там одна не залишусь.

Майкл посміхнувся.

- Ні мила, не хвилюйся. Ми їдемо точно не до них. Я тебе нікому не віддам. Навіть твоїм батькам.

– Тоді куди ми їдемо?

Слова Майкла її заспокоїли. І в голосі пролунала зацікавленість, коли вона ставила своє запитання.

- Мила май трохи терпіння. Скоро сама все побачиш.

- Ну, Майкл.

Елізабет почала канючити як дитя. Її розпирала цікавість. Майкл знову посміхнувся. Він був дуже радий, що до нього потроху повертається його весела і смішна Елізабет. Знав, що скоро все буде гаразд. Сірі хмари над їхніми головами розвіятимуться, і все налагодиться. Обов'язково налагодиться. А він за цим особисто простежить.

До готелю дісталися в той момент, коли почало сідати сонце. У його променях сам готель та його придворні території здавалися казковими.

Блики західного сонця немов потопали і стелилися в озері, яке розташувалося на території комплексу.

Вибравшись з машини, Елізабет не стрималася і попрямувала до лав біля самісінької води.

- Майкл, тут так чудово.

Вона обійняла чоловіка, всім тілом притискаючись до грудей. Той припав до губ коханої. Поцілунок був довгим, ніжним і водночас пристрасним. Дівчина міцніше притискалася до коханого, просячи про більше. І він був готовий дати їй все, що та тільки забажає.

Закохані наче не могли насититися один одним. Перервавши поцілунок, вони важко дихаючи притулилися лобами один до одного.

- Я, звісно, ​​не так планував наш медовий місяць. Але зараз тобі не можна далеко мандрувати. Та що рахуй це за аванс. А все інше, коли наш малюк народиться. І тобі будуть дозволені польоти.

- Майкл, це просто приголомшливе місце. Мені все подобається. Я така щаслива, що ми тут. Ти поряд, це найголовніше. А більше мені й не треба.

Постоявши так ще деякий час, спостерігаючи як сонце ховаеться, попрямували в їхній номер. Майкл провів картою ключем по замку дверей, і ті з клацанням відчинилися, відкриваючи її погляду підлогу усипану пелюстками троянд.

Швидко підхопивши свою кохану на руки, поніс доріжкою з пелюсток. Ногою захлопуючи двері за собою, відрізаючи їх від усього світу.

Доріжка вела у величезну світлу спальню. У якій розташувалося не менш величезне ліжко. Все усипана пелюстками червоних троянд.

Майкл акуратно поклав цінну ношу на ліжко. Припадаючи до призовно відкритих губ коханої з поцілунком. Ті у свою чергу з ніжних переросли на більш пристрасні. Їхні руки блукали всюди, ніби заново вивчаючи один одного.

Обоє хотіли більше, ніж просто поцілунки. Але Майкл боявся своїми діями завдати шкоди коханій. З останніх сил спробував трохи відсторонитися, але Елізабет почувши його відступ виявилася спритнішою. Одним різким рухом рвонула його сорочку і гудзики розсипалися по ліжку та підлозі.

Вона провела своїми гарячими долонями по його грудях. З кожним рухом опускаючись все нижче. Майкл шумно втягнув повітря.

- Лізі, сонечко. Нам потрібно зупиниться. Це може нашкодити тобі.

- Навіть не думай зупинятися. – прошипіла та. – Це наш медовий місяць. І я хочу відчути його на повну. А за мене не хвилюйся. Я у лікаря уточнила, інтимна близькість мені не зашкодить. А ось її відсутність… явно піде не на користь. Якщо ти не хочеш, щоб я весь час бурчала на тебе, тоді закінчи почате. І зроби мене нарешті задоволеною та щасливою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍