Пауло Коельо - Заїр

– Він здавався напруженим?

– Дуже напруженим.

– Це ще одна причина, яка призводить до нападу епілепсії. Ця хвороба має набагато давнішу історію, ніж здається. Уже в стародавніх текстах Месопотамії з надзвичайною точністю описано випадки так званої падучої хвороби, що супроводжується конвульсіями. Наші предки думали, що її приносили демони, які вторгалися в тіло людини. Лише набагато пізніше грек Гіппократ пояснив конвульсії порушеннями діяльності мозку. Але навіть сьогодні люди, хворі на епілепсію, досі стають жертвами забобонів.

– Нічого дивного. Коли стався той напад, мене опанував жах.

– Коли ви розповіли мені про пророцтво, я попросив свого друга дослідити саме цю тему. Як він мені пояснив, більшість учених погоджуються на тому, що хоч багато дуже відомих людей хворіли на епілепсію, проте вона ані посилює, ані послаблює розумові спроможності будь-якої людини. Проте знамениті епілептики сприяли поширенню забобону, який бачив таку собі «містичну ауру» навколо людей, які корчилися в епілептичних конвульсіях.

– Назвіть мені кількох знаменитостей, які страждали на епілепсію…

– Наполеон, Александр Македонський, Данте. Він міг назвати мені й інші імена, але ж вас насамперед цікавив пророчий дар того молодика. До речі, як його звати?

– Його ім’я вам нічого не скаже, а ви, либонь, як завжди, поспішаєте на іншу консультацію, тому, думаю, не варт занадто затягувати цю розмову.

– Учені, які досліджують Біблію, переконані, що апостол Павло був епілептиком. Доказом цього вони вважають той факт, що на дорозі в Дамаск він побачив спалах яскравого світла, який скинув його на землю, осліпив і зробив неспроможним їсти та пити протягом кількох днів. У медичній літературі такий випадок називають «епілепсією скроневої частки мозку».

– Не думаю, що церква погоджується з таким трактуванням.

– Я теж із ним не погоджуюся, але так говориться в медичній літературі. Існують також епілептики, в яких розвивається так звана «автодеструкція». Таким був випадок Ван-Гога, який називав свої конвульсії «внутрішніми бурями». У Сен-Ремі, де його поклали до лікарні, один із санітарів був свідком такого нападу.

– Ван-Гог принаймні через свої картини зумів перетворити свою самодеструкцію на реконструкцію світу.

– Підозрюють, що Льюїс Керолл створив казку «Аліса в Дивокраї» для того, щоб описати власний досвід із цією хворобою. Розповідь на початку книжки про те, як Аліса заходить у чорну нору, знайома більшості епілептиків. Під час свого перебування у Дивокраї Аліса бачить, як багато створінь та речей літають і відчуває своє тіло надзвичайно легким – це ще один дуже точний опис відчуттів, які опановують людину під час нападу епілепсії.

– Схоже, в епілептиків розвивається потяг до мистецтва?

– Зовсім ні. Просто хворі на епілепсію митці стають відомими, люди пов’язують ці дві теми між собою. У світі літератури повно письменників, у яких була підозра на епілепсію або навіть точно поставлений діагноз. Серед них можна назвати Мольєра, Едгара Аллана По, Флобера. Достоєвський пережив перший напад у дев’ять років і писав, що у зв’язку з цими нападами він переживав хвилини глибокого миру в душі і хвилини глибокої депресії. Але, будь ласка, не думайте, що після нещасливого випадку у вас також розвинеться ця хвороба. Мені невідомі випадки епілепсії, до яких спричинилося б зіткнення з мотоциклом.

– Я вже вам сказав, що йдеться не про мене, а про мого знайомого.

– Чи справді той молодик, обдарований даром пророцтва, існує, чи ви його вигадали, аби переконати себе в тому, що знепритомніли в ту мить, як зійшли з тротуару?

– Навпаки, я терпіти не можу говорити про симптоми захворювань. Щоразу, коли я читаю книжку з медицини, я знаходжу в себе всі хвороби, про які там написано.

– Я скажу вам одну річ, але, будь ласка, не витлумачте мене хибно: я думаю, цей нещасливий випадок дав вам велику користь. Ви стали спокійнішим, менш помисливим. Зрештою, близькість смерті завжди допомагає нам жити краще: саме так сказала мені ваша дружина, коли дала мені клаптик тканини, просякнутої кров’ю, який я тепер завжди ношу із собою – хоч як лікар я й без того щодня перебуваю поруч зі смертю.

– Вона пояснила, чому дає вам цей клапоть?

– Вона сказала кілька дуже високих слів про мою професію. Сказала, що я вмію поєднувати техніку з інтуїцією, дисципліну з любов’ю. Розповіла мені, що один солдат, перед тим як померти, попросив, щоб вона зняла з нього сорочку, подерла її на клапті й роздала їх тим людям, які щиро сприймають світ таким, яким він є. Думаю, ви зі своїми книжками також маєте клапоть цієї тканини.

– Ні, не маю.

– І знаєте чому?

– Знаю. А точніше, починаю це розуміти лише тепер.

– Я не лише ваш лікар, а й ваш друг, тому дозвольте дати вам одну пораду. Якщо той хлопець-епілептик каже, що він може вгадувати майбутнє, він нічого не тямить у медицині.

Загреб, Хорватія.

Половина на сьому ранку.

Я й Марі сидимо біля замерзлого фонтана, весна цього року, певно, вирішила не приходити – за всіма ознаками після зими ми відразу перейдемо в літо. Посеред фонтана стоїть колона зі статуєю на вершині.

Учора протягом усієї другої половини дня я роздавав інтерв’ю, і більше неспроможний був говорити про свою нову книжку. Журналісти ставили мені одні й ті самі запитання: чи моя дружина читала книжку (відповідаю, що не знаю), чи я вважаю, що критика ставиться до мене несправедливо (яка критика?), чи факт написання «Час шматувати,