Джо Хілл - Пожежник

— Ми все обговоримо, коли повернемося в табір. Певна річ, я спробую вам допомогти чим тільки зможу. Якби в мене були необхідні препарати, я би не відмовилася вгамувати крадійку після того, як ви їй усе висловите... та лише за виняткової необхідності. Не хочу навіть думати про те, що до такого може дійти. Якщо ви та Керол спробуєте поговорити з цією людиною разом, наодинці, і продемонструєте їй те співчуття та розуміння, про яке говорили в каплиці, — що ж, мені не віриться, щоб хтось у таборі міг на таке не відгукнутися.

Том Сторі повернув голову, щоб поглянути на неї. Брови в нього були насуплені, в очах застигло питання, що от-от могло зірватися з уст... наче вона запропонувала йому напрочуд важку загадку. Гарпер це здивувало. Їй здалося, що вона чітко і ясно висловила позицію. Їй кортіло запитати, що саме він не зрозумів, та часу на це не було. Пожежник підвів їх до берега, ближче до бруку. Гарпер вказала на це веслом, Отець Сторі кивнув і розвернувся. «Пізніше», — подумала вона, навіть не здогадуючись про те, що ніякого «пізніше» вже не буде.

Не для Отця Сторі.

9

Насип був складений з грубо обтесаних гранітних блоків і здіймався зі смуги піску. З нестерпно гучним хрускотом каное нарешті виїхало на мілину. Бен уже чекав на них, щоб витягти човна до двох інших.

Пожежник стиснув плече Еллі й вказав на мощену доріжку. Він щось пробурмотів їй на вухо, та кивнула й почала скрадатися піщаним уступом, притискаючись до землі.

— Джоне, куди вона зібралася? — пошепки запитала Гарпер.

— Чоловіки, яких ми хочемо врятувати, — по той бік доріжки, і єдиний спосіб дістатися до них непоміченими — онде.

Він знову показав, і цього разу Гарпер розгледіла один кінець дренажної труби, під насипом. Під час припливу отвір, мабуть, опинявся під водою, та зараз він був майже сухим. Еллі присіла й стала розчищати сухе гілляччя та іржаві бляшанки з-під пива, які захаращували отвір труби.

— Ти відправив шістнадцятирічну дівчину говорити з двома злодюгами? — запитав Бен. — А що, як комусь із них заманеться вхопити її за волосся та виволочити з труби?

— Нема за що хапати, Бене. І вона дає собі раду. Це не вперше вона допомагає комусь у халепі, — відказав Пожежник. Він потягнувся назад до каное. Дзенькнула сталь. Він звівся з халіганом в руках.

— Я довіряю тобі, Джоне, — промовив Отець Сторі. — Доки ти обіцяєш, що Еллі нічого не загрожує.

— Томе, я не зміг би цього пообіцяти, навіть якби вона лишилася в таборі плести на спицях з Нормою Гілд. Але тих двох чоловіків, що ховаються по інший бік переправи, я не боюся. Вони хочуть втекти, а не вскочити в ще більшу халепу.

— Труба на вигляд дуже мала, — зауважив Майкл. — Вони точно зможуть вибратися слідом за нею?

Еллі вовтузилася з магазинним візком, що частково заблокував хід.

— У жодному разі, — відповів Пожежник. — Один з них високий, десь як Борис Карлофф[67], а інший дебелий, завбільшки з буйвола. Якщо вони спробують пролізти за нею крізь трубу, то застрягнуть ще більше. Ні, їм доведеться йти переправою, тільки-но можна буде її перейти непоміченими. Бене, Майкле, Отче: готуйтеся їм допомагати. Не знаю навіть, чи твердо вони стоять на ногах.

— Як це, йти переправою? — запитав Бен. — А коли ж буде безпечно її переходити?

Пожежник виліз крутим схилом насипу догори, спираючись гострим кінцем халігана. Він озирнувся й прошепотів:

— Коли почнуться крики.

Пожежник дістався вершини схилу, якусь мить постояв на краєчку парковки, поки бронзове сяйво вогнища освітлювало йому обличчя, а тоді закинув халіган на плече й пішов собі, насвистуючи.

— Правда ж, він змушує почуватися бовдуром? — мовив Бен, ні до кого конкретно не звертаючись. — Мене він завжди змушує бовдуром почуватися.

— А що тепер? — запитала Гарпер.

— Думаю, нам варто причаїтися, — відповів Бен. — І чекати, поки щось піде не так.

Не встиг Пожежник відійти — у повітрі ще висів лункий звук його насвистування — як Еллі зі здавленим криком жаху сахнулася від труби, спіткнулася й плюхнулася у воду.

— Якось заскоро вийшло, — сказав Майкл.

10

Гарпер першою дісталася Еллі, допомігши їй підвестися.

— Що? — прошепотіла Гарпер. — Що таке?

Еллі захитала головою. Її очі блищали крізь дірочки на масці Капітана Америки.

Гарпер обійшла її й присіла навпочіпки біля виходу дренажної труби. Усередині нагромадилася кучугура з болота, гілок та листя — шорстка, терниста маса, до якої годі було дотягнутися рукою.

Купа сміття підвелася, перемістилася й повернулася на бік.

То була тварина. У трубі угніздилася бісова звірюка, дикобраз, завбільшки з вельш-коргі.

Гарпер побачила палицю двох футів завдовжки, роздвоєну на одному кінці. Їй спало на думку, що можна просунути палицю за дикобраза і, потягнувши його до себе, витягнути назовні. Натомість розгалужений краєчок палиці штрикнув дикобраза у бік. Шпичаки нащетинилися. Дикобраз крякнув і поповз далі по трубі.

Вона подивилася на Еллі. Майкл підповз до дівчини і вкрив своєю курткою. Джинси в неї наскрізь змокли і вона безперестану здригалася. Здригалася... і насторожено поглядала на дренажну трубу. Гарпер ніколи ще не бачила на обличчі Еллі Сторі ані найменшого прояву страху, тому було своєрідним полегшенням дізнатися, що її таки щось могло налякати.

Та Гарпер її й не винуватила. Сама лише думка опинитися в трубі завширшки три фути з товстим розлюченим дикобразом була страхітливою та ледве вкладалася у голові.

Тому Гарпер відігнала всі думки, стала навкарачки і засунула обличчя в трубу. На неї війнуло гнилим сміттям і теплим тваринячим смородом.

— Що ти собі надумала? — запитав Бен. — Ох, Гарпер. Ох, не роби цього. Не лізь туди. Дай-но я...

Та коли він потягнувся по неї, вона відсмикнула руку й посунула плечима вперед, далі в трубу. Бен мав шість футів зросту й важив понад двісті фунтів, тому шанси пролізти крізь дренажну трубу в нього були такі самі, як і в магазинного візка, який Еллі пожбурила на мілину.

Гарпер була лише трохи вищою від Еллі та, може, фунтів на п’ятнадцять важчою, тому розуміла, що коли хтось із них і зможе пролізти крізь трубу, то це саме вона. Щоправда, доведеться неабияк повпрівати. Вона вже відчувала, як з усіх боків її обступають стіни, змушуючи притискати плечі все ближче до тулуба.

Тоді Гарпер згадала, що в неї вже другий триместр, тому вона фунтів на тридцять важча від Еллі. І розхвилювалася, чи не достатньо розтовстіла, щоб застрягнути капітально. Хвильку поміркувавши, чи вертатися